Віспа — це інфекційне захворювання, спричинене вірусом натуральної віспи, який належить до роду Orthopoxvirus. Останній природний випадок віспи був діагностований у жовтні 1977-го. У 1980 році Всесвітня організація охорони здоров’я засвідчила глобальне викорінення хвороби.
Найдавніші докази існування захворювання датуються приблизно 1500 роком до нашої ери й були знайдені в єгипетських муміях. Хвороба історично виникала спалахами. У Європі 18-го століття приблизно 400 000 людей помирали від цієї хвороби на рік. Віспа вбила до 300 мільйонів людей у 20 столітті та близько 500 мільйонів людей за останні 100 років свого існування.
Викорінити віспу вдалось завдяки вакцинації. Історія її розвитку починається, за різними джерелами, ще у 16 столітті в Китаї, коли людині вводили вірус віспи. У 18 столітті у Великій Британії та США велись активні розробки вакцини на основі збудника коров'ячої віспи, що було більше безпечним для здоров'я людини. Цей метод протидії захворювання використовувався аж до 20 сторіччя, допоки не з’явилась сучасна вакцина. З 1958 по 1977 рік Всесвітня організація охорони здоров’я проводила глобальну кампанію вакцинації, яка знищила натуральну віспу. Хоча звичайна вакцинація проти віспи більше не проводиться серед населення, вакцина все ще виробляється для захисту від біотероризму, біологічної війни.
Так само давньої є історія використання віспи як біологічної зброї. Так, 1763 року під час війни між корінними американцями та британцями, командир форту Форт-Пітт, який оточили індіанці, підступно передав заражену віспою ковдру в їхній табір. Королівська морська піхота використовувала віспу в 1789 році проти корінних племен у Новому Південному Уельсі. Під час Другої світової війни вчені з Великої Британії, Сполучених Штатів і Японії брали участь у дослідженні виробництва біологічної зброї з віспи. Плани великомасштабного виробництва так і не були реалізовані, оскільки вони вважали, що зброя не буде дуже ефективною через широку доступність вакцини.
У 1947 році Радянський Союз заснував завод у місті Загорськ з виробництва біологічної зброї, що за 75 км на північний схід від Москви. У 1971 році під час випробувань на установці на острові в Аральському морі стався спалах натуральної віспи.
У 1997 році російський уряд оголосив, що всі зразки віспи, що залишилися “в спадок” від радянських розробок, будуть переміщені до Інституту вірусологічних досліджень “Вектор”.
Нині відомо про наявність двох живих зразки вірусу віспи: один у Сполучених Штатах у CDC в Атланті, а другий в Інституті “Вектор” в Росії. Дослідження зі зразками вірусу суворо контролюються, кожне нове має отримати схвалена ВООЗ та Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я (WHA).
Симптоми віспи
Віспа передавалась повітряно-крапельним шляхом через виділення зі слизової оболонки порожнини рота, носа або горла інфікованої людини. Це відбувалось в основному через тривалий особистий контакт із зараженою людиною.
Початкові симптоми віспи схожі на інші вірусні захворювання: лихоманка, збільшення температури тіла, біль у м'язах, нездужання, головний біль і втома. Оскільки зазвичай уражався травний тракт, часто виникали нудота, блювота та біль у спині.
Рання стадія зазвичай тривала 2–4 дні. На 12–15-й день на слизовій оболонці рота, язика, піднебіння та горла з’являлись перші видимі ураження – невеликі червонуваті плями, які називаються енантемою, в цей період температура знижується до норми. Ці плями швидко збільшувалися та розривалися, вивільняючи велику кількість вірусу в слину. Через 24-48 годин після появи уражень на слизових оболонках, на шкірі з’являвся висип. Як правило, плями спочатку з’являються на лобі, потім швидко поширюються на все обличчя, проксимальні частини кінцівок, тулуб і, нарешті, на дистальні частини кінцівок. Процес тривав не більше 24-36 годин. На цьому етапі хвороба віспи могла розвиватись у чотирьох основних напрямках: звичайному, модифікованому, злоякісному та геморагічному.
Звичайна натуральна віспа мала загальний рівень летальності близько 30%, а злоякісні та геморагічні форми зазвичай були летальними. Модифікована форма майже ніколи не була летальною.
У випадку використання віспи як біологічної зброї екстрені служби мають чіткі плани щодо подальших дій та будуть інформувати про них широку громадськість. Якщо станеться такий випадок, йтиметься про вакцинацію населення. Перед тим, як робити щеплення, слід повідомити медичному працівнику наступне:
- які ліки приймаєте, особливо ті, що знижують здатність вашого організму боротися з інфекціями, наприклад, високі дози стероїдів або стероїдні очні краплі.
- які захворювання шкіри маєте, наприклад екзема або атопічний дерматит.
- чи маєте проблеми з серцем.
- чи є серед тих, з ким ви мешкаєте, вагітні.
- чи є серед тих, з ким ви мешкаєте, діти до 1 року.
- чи годуєте грудьми на момент запрошення на щеплення.
- чи мали алергічні реакції на вакцини.
Лікування віспи
Ліки проти натуральної віспи не були спеціально створені, інфікованих лікували лише шляхом очищення ран і полегшення болю.
Нині ВООЗ зберігає архіви Програми ліквідації віспи у своїй штаб-квартирі у Швейцарії. ВООЗ також має запаси вакцин як резерв для надзвичайних ситуацій у Швейцарії та кількох інших країнах.
Статтю створено на основі матеріалів:
History of smallpox vaccination. WHO
Bioterrorism. Centers for Disease Control and Prevention