«Відділ інфекційного контролю — це про якісну і безпечну медичну послугу»: Роман Колесник про появу нових відділів в закладах охорони здоровʼя

Медична система всупереч війні та перешкодам продовжує розвиватися та покращувати якість своїх послуг. Одна з запорук здоровʼя пацієнтів та медичних працівників — зменшення ризиків інфікування в закладі, контроль за обігом медичних препаратів та якісна ідентифікація інфекційних збудників. Саме для подолання цих міжсекторних проблем в закладах охорони здоровʼя запрацювали відділи інфекційного контролю.  Аби краще розібратись в цій темі, ми поставили 10 запитань Роману Колеснику, керівнику відділу антимікробної резистентності та інфекційного контролю.

Пане Романе, в медичних закладах вже мають бути відділи інфекційного контролю. Як це закріплено в нормативно-правовому полі?

Формування відділів з інфекційного контролю передбачено наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я та установах/закладах надання соціальних послуг/соціального захисту населення» від 03 серпня 2021 року № 1614. Наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2021 року за №1318/36940. Положення про відділ з інфекційного контролю закладу охорони здоров’я та установи/закладу надання соціальних послуг/соціального захисту населення — є частиною цього наказу.

Що таке відділ інфекційного контролю, який його склад?

Відділи з інфекційного контролю — це самостійні структурні підрозділи закладів охорони здоров’я, які підпорядковуються керівнику закладу.

Склад відділу з інфекційного контролю залежить від рівня надання медичної допомоги. 

У закладах, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу — відділ з інфекційного контролю потенційно може складатися з одного спеціаліста на повну зайнятість. Цей спеціаліст і керівник відділу, і водночас координатор з гігієни рук. В допомогу йому потрібен тренер з гігієни рук та спеціаліст зі збору даних, які можуть працювати за сумісництвом. 

А вже у закладах охорони здоров’я, що надають медичну допомогу в стаціонарних умовах, склад відділу з інфекційного контролю більш численний. А саме: керівник відділу, лікар-епідеміолог, координатор з гігієни рук, координатор з навчання і підготовки, клінічний фармацевт та статистик. Необхідно звернути увагу на те, що до складу відділу з інфекційного контролю не можуть входити представники керівництва закладу охорони здоров’я, наприклад, керівник медичної служби, головна сестра медична, заступник з хірургічної допомоги.

Які будуть функції відділів ІК і хто перший має знати про результати їхньої роботи?

В стаціонарних медзакладах такий відділ виконує величезну кількість функцій: впровадження стандартних заходів захисту, епідеміологічний нагляд за інфекційними хворобами, пов’язаними з наданням медичної допомоги, покращення гігієни рук, адміністрування антимікробних лікарських засобів, навчання та підготовка працівників за напрямами протидії інфікування тощо. А в амбулаторно-поліклінічному закладі такі функції передбачають лише впровадженням покращення гігієни рук та стандартних заходів захисту.

Оскільки відділи ІК підпорядковуються керівнику закладу охорони здоров’я, то й усі результати своєї роботи надаються йому. Однак, зацікавлені сторони щодо отримання результатів роботи відділу не обмежуються керівником. Уявімо, якщо впроваджується епідеміологічний нагляд за інфекціями в області хірургічного втручання, то отримані дані будуть цікаві лікарям хірургічних відділень. І саме вони перші будуть зацікавлені дізнатися результати. 

Чи повинні пацієнти знати про такі відділи та цікавитись їхньою роботою?

Пацієнти повинні цікавитися заходами з профілактики інфікування, які впроваджуються в закладах охорони здоров’я, оскільки від рівня інфекційної безпеки залежить рівень ризиків інфікування. Є чіткий взаємозвʼязок: чим вищий рівень впровадження заходів з профілактики інфекцій та інфекційного контролю, тим менше ризиків інфікуватися при наданні медичної допомоги.

Звісно, вимагати від закладу внутрішніх документів чи даних проведених досліджень пацієнти не в праві — законодавством не передбачено. Проте, зауважити медичному працівнику щодо необхідності дотримання гігієни рук від медичних працівників — можна.

Чи навчають у нас таких спеціальностей? Хто міг би потенційно стати працівником такого відділу?

Наразі ми розробляємо навчальні курси для підготовки фахівців і спеціалістів за цими напрямами. У 2023 році вже очікуємо старт пілотних навчань для керівників відділів з інфекційного контролю за туберкульозом, клінічних фармацевтів та клінічних мікробіологів.

Якщо говорити про потенційних керівників відділів з інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я, що надають стаціонарну медичну допомогу, то керівником може стати будь-який лікар. В амбулаторно-поліклінічному закладі – лікар або сестра медична з досвідом роботи понад 3 роки. 

Цей напрям медицини є мультидисциплінарним і мультисекторальним, тому спеціалістом з інфекційного контролю може стати медичний працівник за наявності бажання та базового навчання.

Світовий досвід показує, що готувати спеціалістів з інфекційного контролю (не йдеться про госпітальних епідеміологів, клінічних фармацевтів та клінічних мікробіологів) найбільш доцільно з медичних працівників, які мали досвід клінічної роботи та з будь-яких причин більше не можуть продовжувати практику. Часто продовжують свою медичну карʼєру у відділах ІК лікарі-хірурги, які за станом здоров’я не можуть оперувати, або лікарі-реаніматологи, які мають синдром вигорання.

Яку інформацію може отримати працівник лікарні від колег з відділу інфекційного контролю?

Працівники закладу охорони здоров’я повинні отримати від працівників відділу з інфекційного контролю насамперед знання, яким чином проводити свою безпосередню діяльність —  надавати медичну допомогу — без ризику для свого здоров’я.

Якщо розглядати додаткові дані, які повинен надавати відділ з інфекційного контролю, то це звісно ж дані щодо поширення інфекційних хвороб, пов’язаних з наданням медичної допомоги у клінічних структурних підрозділах, та збудників з протимікробною резистентністю. Крім того, клінічний фармацевт, який впроваджує адміністрування антимікробних лікарських засобів, повинен допомагати клініцистам у призначенні цих лікарських засобів як у типових, так і у складних клінічних випадках.

Які труднощі впровадження цих відділів в Україні? Чи є закономірність та як її подолати? 

Труднощі у формуванні відділів з інфекційного контролю пов’язані з двома проблемами: спротив змінам і недостатня забезпеченість кадрами. Супротив до змін полягає в тому, що керівники закладів охорони здоров’я продовжують формувати комісії з інфекційного контролю, відповідно до норм законодавства, які скасовані. Комісії були певними дорадчими органами без чітко визначених повноважень та обов’язків. Крім того, їх очолювали заступники керівників закладів з медичної частини. Це створювало ситуацію, де працівник відповідальний за впровадження якісної медичної послуги повинен був сам себе оцінювати.

Проблема з кадрами існує не лише у сфері профілактики інфекцій та інфекційного контролю, а й в інших медичних сферах. Тому навчання і підготовка кадрів є пріоритетним напрямком на наступні роки для Центру громадського здоровʼя.

Уявімо, що все запрацювало й тепер кожен медзаклад має такий відділ та злагоджену роботу в ньому. Що саме ваш відділ отримає внаслідок цього й що з цим робитиме? Як це стосується громадського здоров'я?

Відділи з інфекційного контролю — це великий крок у розвитку громадського здоров’я. Це насамперед про якісну і безпечну медичну послугу на рівні закладу охорони здоров’я та про покращення на національному рівні. Ми можемо отримати великий масив даних для аналізу та використання. До них належить кількість виділених інвазивних патогенів з протимікробною резистентністю, рівень споживання антибактеріальних лікарських засобів та рівень поширення інфекційних хвороб, пов’язаних з наданням медичної допомоги.

Така інформація знайде своє застосування у процесі прийняття управлінських рішень на загальнонаціональному рівні. Це зміни до нормативно-правових актів, галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, програм підготовки медичних працівників.

Які країни ми маємо за орієнтир. Розкажіть коротко, як це там працює?

Основні напрацювання на яких базувалося наше законодавство — це напрацювання і здобутки країн Африки за рекомендаціями ВООЗ для країн з низьким і середнім рівнем доходу. Першим і головним правилом цих рекомендацій є формування команди, яка буде впроваджувати заходи з профілактики інфекцій та інфекційного контролю. Як виявили результати досліджень, впровадження інфекційного контролю нічим не відрізняється від впровадження надання медичної допомоги. Тобто, якщо ми хочемо організувати якісну хірургічну послугу, то спочатку потрібно сформувати хірургічну бригаду, яка зможе її реалізовувати. Такий же підхід має застосовуватися й до впровадження якісних профілактики інфекцій та інфекційного контролю.

Також в Україні використовуються підходи ECDC (дозорний епідеміологічний нагляд за інфекційними хворобами, пов’язаними з наданням медичної допомоги), CDC (стандартні та засновані на недопущенні інфікування заходи захисту, адміністрування антимікробних лікарських засобів), EUCAST (визначення чутливості збудників до протимікробних лікарських засобів) та ВООЗ (споживання протимікробних лікарських засобів, епідеміологічний нагляд за інфекціями області хірургічного втручання).

Романе, розкажіть про проєкт з лікарнями, які погодились під супроводом експертів ЦГЗ проваджувати й налагоджувати роботу відділів ІК. Що ми для них плануємо зробити?

До пілотного проєкту долучилось три заклади охорони здоров'я з Вінниччини, Тернопільщини та Хмельниччини, що надають стаціонарну медичну допомогу. Наші основні цілі: формування мультидисциплінарних команд — відділів з інфекційного контролю, які впроваджуватимуть заходи з профілактики інфекцій та інфекційного контролю, покращення гігієни рук, адміністрування антимікробних лікарських засобів.

Додаткові цілі: впровадження у мікробіологічних лабораторіях методики EUCAST і системи управління якістю; впровадження в пілотних закладах охорони здоров’я локального мікробіологічного моніторингу; протоколів лікування інфекційних хвороб, що базуються на даних локального мікробіологічного моніторингу; рутинного епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами, пов’язаними з наданням медичної допомоги та програм навчання і підготовка лікарів-клініцистів щодо раціонального використання антимікробних лікарських засобів.

В майбутньому планується розширення набутих напрацювань і досвіду на усі заклади охорони здоров’я України, враховуючи отримані результати.