Як конфлікт на Донбасі вплинув на ситуацію з ВІЛ-інфекцією в Україні?
На днях у ЗМІ з’явились повідомлення про те, що конфлікт на Донбасі спричинив епідемію ВІЛ-інфекції в Україні. Значний суспільний інтерес викликала стаття, опублікована на сайті американського видання PNAS під назвою «Молекулярна епідеміологія розкриває роль війни в поширенні ВІЛ в Україні». Автори дослідження зазначають, що міста Донецьк та Луганськ стали експортерами вірусу імунодефіциту людини на решту території України.
У звʼязку з цим ДУ «Центр громадського здоровʼя МОЗ України» повідомляє наступне.
До початку військового конфлікту на Донбасі проживала чверть всіх людей, які живуть з ВІЛ, зареєстрованих в Україні. В Донецькій та Луганській областях існувала найбільша мережа закладів охорони здоровʼя та неурядових організацій, залучених до надання послуг ВІЛ-інфікованим і групам підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ. Таким чином епідемічний процес ВІЛ-інфекції на Сході України до початку антитерористичної операції на Донбасі був досить активним, а держава вживала всі можливі заходи для забезпечення контролю епідемії на цих територіях.
Відповідно до результатів Операційного дослідження системи послуг з профілактики, лікування і супроводу ВІЛ-інфекції/СНІДу в умовах збройного конфлікту на Сході України, інфраструктура надання послуг з профілактики, лікування та супроводу ВІЛ-інфекції/СНІДу на непідконтрольних уряду України територіях не зберіглась. Обсяги надання всіх видів послуг та доступ до них цільових груп населення знизились. Так, в закладах охорони здоровʼя (ЗОЗ) зменшився доступ до послуг з консультування і тестування на ВІЛ, скоротились обсяги надання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. Майже не надаються послуги з профілактики та лікування опортуністичних інфекцій. Скоротилась кількість ЗОЗ, в яких здійснюється лабораторний супровід антиретровірусної терапії. Не надаються послуги замісної підтримувальної терапії. За відсутності достатнього фінансування неурядові організації скорочують обсяги надання послуг в рамках профілактичних програм для уразливих груп населення.
Все це створило передумови для міграції ВІЛ-інфікованих мешканців окремих територій Донецької та Луганської областей на контрольовану урядом територію України.
За останні десятиріччя світова спільнота накопичила значний досвід у напрямку недопущення поширення ВІЛ на територіях, охоплених збройними конфліктами та гуманітарними катастрофами. За даними UNAIDS «населення, дестабілізоване збройним конфліктом, включаючи біженців, внутрішніх переселенців і особливо жінок і дітей, схильне до підвищеного ризику інфікування ВІЛ». ВІЛ є критичним фактором, який слід враховувати в контексті вимушеного переміщення людей.
Водночас в репортажі UNAIDS «ВІЛ в умовах гуманітарної кризи: можливості та виклики» зазначається, що взаємозв'язок між гуманітарною кризою і епідемією ВІЛ не завжди очевидний. Надзвичайні ситуації можуть посилювати вразливість до ВІЛ, але це не обов'язково призводить до поведінки з високим рівнем ризику або подальшого поширення ВІЛ. Люди, які зіткнулися з конфліктом або стихійними лихами, часто втрачають джерело доходів, і деякі з них можуть бути змушені допускати поведінку з високим рівнем ризику для того, щоб задовольнити свої основні потреби. Соціальні та сексуальні норми можуть порушуватися, і жінки можуть легко стати вразливими, оскільки в умовах конфліктів і переміщення вони часто стають жертвами зґвалтування. У той же час гуманітарна криза може відігравати захисну роль, оскільки це іноді знижує рівень переміщення населення і збільшує доступ до якісних медичних та інших соціальних послуг, особливо якщо переміщення людей носить тривалий характер.
Таким чином, наслідком збройного конфлікту на Донбасі не обов’язково має стати сплеск епідемії ВІЛ-інфекції на решті території України.
В даний час епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції на території нашої держави є контрольованою та прогнозованою. За даними математичного моделювання в програмі Spectrum в найближчі 4 роки оціночна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції в Україні буде поступово знижуватись, а оціночна кількість смертей від СНІДу зменшиться вдвічі. І ці дані включають АР Крим, м. Севастополь та усю територію проведення антитерористичної операції.
Незважаючи на політичні та фінансові проблеми на тлі збройного конфлікту на Сході України та складну економічну ситуацію, Україні вдалося не лише не зупинити реалізацію Загальнодержавної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 роки, уникнути переривань в наданні послуг з профілактики та лікування ВІЛ- інфекції, але й суттєво підвищити державне лідерство у протидії соціально небезпечним захворюванням, зокрема в частині фінансування програм.
З 2015 року нормативно врегульоване питання спрощеного обліку ВІЛ-інфікованих внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та призначення їм антиретровірусної терапії (АРТ). З 2016 року у Слов’янську та Сєвєродонецьку активно включились в діяльність Донецький та Луганський обласні центри з профілактики та боротьби зі СНІДом, які надають медичну допомогу, в тому числі і ВПО.
За підтримки Міжнародної громадської організації «Міжнародний інститут проблем ВІЛ/СНІДу та туберкульозу» в зоні антитерористичної операції забезпечено тестування на ВІЛ військовослужбовців та проведення інформаційно-просвітницьких кампаній щодо зниження ризику інфікування ВІЛ серед військовослужбовців та жителів «сірої зони» конфлікту.
Згадане на початку дослідження чітко вказує на дані щодо просторового «перерозподілу» інфекцій, а не нових випадків ВІЛ-інфекції. Тобто – демонструє науковий доказ факту переміщення ЛЖВ з зони проведення антитерористичної операції на території, підконтрольні уряду країни.
В рамках наявної статистичної інформації ДУ «Центр громадського здоровʼя МОЗ України» щодо ВПО, які живуть з ВІЛ, станом на 1 жовтня 2017 року під медичним наглядом на підконтрольних урядом територіях України перебувало 1712 ВІЛ-інфікованих ВПО, з них 118 переїхали з АР Крим та м. Севастополя, 1260 з неконтрольованих урядом територій Донецької області та 334 – Луганської області. Третина з них перебувають під медичним наглядом на контрольованих урядом територіях Донецької та Луганської областей. Всі ВПО, які потребують антиретровірусного лікування, мають можливість його отримувати.
Більше того, за словами керівника представництва об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні Яцека Тишка, Україні за сприяння міжнародних партнерів вдалось успішно створити механізм, який дозволяє забезпечити антиретровірусним лікуванням 8 тисяч осіб на непідконтрольній уряду України території.
Таким чином, за підтримки національних та міжнародних партнерів державою вживаються всі можливі заходи для мінімізації впливу збройного конфлікту на Донбасі на епідемічну ситуацію з ВІЛ-інфекції в Україні.
Для довідки:
Україна залишається регіоном із високим рівнем поширення ВІЛ. За оновленими оцінками щодо ВІЛ/СНІДу, на початок 2017 року в Україні мешкало 238 тисяч людей з ВІЛ, а у віковій групі старше 15 років рівень поширеності ВІЛ становив 0,61%.
Протягом 2017 року в Україні щодня реєстрували 50 випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію, 26 захворювання на СНІД та 9 випадків смерті від СНІДу.
За офіційними даними Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, за 30 останніх років (за період 1987 – 2017 років) в Україні офіційно зареєстровано 315 617 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, в тому числі 102 203 випадків захворювання на СНІД та 45 023 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. Тобто можна сказати, що за 30 років ми втратили 45 тисяч наших громадян, які померли від СНІДу.
Станом на 1 жовтня 2017 року в закладах охорони здоров’я під медичним наглядом знаходилось 139 394 ВІЛ-інфікованих громадян України (показник 329,6 на 100 тис. населення), з них 42 666 хворих з діагнозом СНІД (100,9). Найвищі показники поширеності ВІЛ-інфекції реєструвались у Одеській, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Київській, Чернігівській областях та м. Києві.
За попередніми даними впродовж 2017 року в країні під нагляд вперше взято 18 193 ВІЛ-інфікованих осіб (показник захворюваності становив 42,4 на 100 тис. населення, темп приросту показника, у порівнянні з 2016 р., склав +6%), 9 306 хворим встановлено діагноз СНІД (показник захворюваності – 21,9, темп приросту – +5,8%) та 3 313 осіб померли від СНІДу (показник смертності – 7,8, темп приросту – +2,6%). Туберкульоз став причиною смерті для половини померлих від СНІДу (51,1%).
Серед ВІЛ-інфікованих осіб, які зареєстровані у 2017 році, 60,5% складали інфіковані статевим шляхом, 20,9% – парентеральним шляхом при введенні наркотичних речовин ін’єкційно.