Залежність — це не вибір: чому стигматизація заважає лікуванню

Уявіть людину, яка розуміє, що вона хвора і їй потрібна допомога. Вона знає, що лікування існує. І все одно не звертається до лікаря — через страх. Страх, що про хворобу дізнаються сусіди, що через хворобу її звільнять з роботи, а лікар не сприйме проблему всерйоз. Такий страх виникає внаслідок упередження в суспільстві, де залежність досі сприймається як результат слабкості волі й моральних принципів, особистий вибір людини, а не як хвороба, що потребує лікування.

До Міжнародного дня боротьби зі зловживанням наркотиками та їхнім незаконним обігом розповідаємо про руйнівний вплив стигматизації на людей з залежністю від психоактивних речовин (наркотиків).

Що таке стигматизація і як вона працює

Стигматизація — це негативне ставлення, переконання або моделі поведінки щодо певної групи людей, зумовлені їхнім життєвим становищем. Це дискримінація, упередження, осуд та стереотипи, які можуть призвести до ізоляції людей, що вживають наркотики.

Стигматизація проявляється у ставленні людей довкола: «вони самі винні», «це вибір, а не хвороба», «таким людям не можна довіряти». Такі упередження формують вороже або зневажливе середовище, вплив якого людина з залежністю відчуває щодня.

Також це дискримінація на рівні системи: відмова у прийомі на роботу через запис у медичній картці, нерівне ставлення в закладах охорони здоров'я, спрощений погляд на цю категорію клієнтів у соціальних службах.

І чи не найнебезпечніша форма — самостигматизація. Під тиском суспільного упередження людина починає вважати себе «не гідною» лікування, «безнадійним випадком», «тягарем для рідних» — і відмовляється від допомоги ще навіть не попросивши.

Чому стигма — це помилка: що каже наука

Більшість стереотипів про залежність не витримують наукової перевірки. Ось три спростування.

1. Залежність — це хвороба, а не брак сили волі. Усі види залежності від психоактивних речовин входять у Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ-10 та МКХ-11) як розлад психіки та поведінки. Тривале вживання ПАР спричиняє нейробіологічні зміни в мозку — насамперед у системах, відповідальних за мотивацію, самоконтроль і прийняття рішень. Це не «характер», це патофізіологія.

2. ЗПТ — це лікування, а не «заміна одного наркотика іншим». Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) — доказовий метод лікування опіоїдної залежності, рекомендований ВООЗ. Метадон і бупренорфін у терапевтичних дозах усувають синдром відміни, знижують тягу до вживання та дозволяють людині відновити соціальне функціонування. Вони не викликають ейфорії й не «підтримують» залежність — вони лікують її.

3. Наркозалежність добре піддається лікуванню. Це хронічна хвороба, а процес лікування може бути тривалим і пов’язаним з рецидивами на етапі до досягнення стійкої ремісії. Проте найголовніше, що залежність — виліковна. Наприклад, у випадку опіоїдної залежності, тисячі людей в Україні проходять або пройшли ЗПТ і повернулися до активного повноцінного життя: відновили стосунки з родиною, отримали або зберегли роботу, виховують дітей.

Мова має значення: як говорити без стигми

Слова формують ставлення. Медичні працівники, журналісти, вчителі та пересічні громадяни щодня роблять вибір: вживати слова, що відштовхують людей від пошуку допомоги, чи слова, в яких людина відчує розуміння і захоче звернутися по допомогу в лікуванні залежності.

Кілька прикладів, як змінити мову осуду на мову розуміння:

замість «наркоман/нарик/торчок» — кажіть «людина, яка вживає наркотики», «людина з розладом внаслідок вживання наркотиків» або «людина із наркозалежністю»;
замість «він/вона опустився/-лася» — кажіть «він/вона потребує лікування»;
замість «метадонщик» — кажіть «людина, яка отримує замісну терапію» або «пацієнт програми ЗПТ».

Правило просте: спочатку — людина, потім — її стан. «Людина із залежністю» — не те саме, що «залежний». Коректна термінологія нагадує, що перед нами людина з гідністю та правами, яка може одужати від хвороби.

Як допомогти людині з залежністю почати лікування

Якщо ви або хтось із ваших близьких потребує лікування залежності — зверніться по допомогу.

Приєднайтеся до груп взаємодопомоги «Анонімні Алкоголіки» або «Анонімні Наркомани». Це справді працює. У таких групах люди з залежностями регулярно зустрічаються і підтримують одне одного на шляху до одужання, вчаться жити без речовин, тверезими. Шукайте перелік доступних в Україні груп є на офіційних сайтах: «Анонімні Алкоголіки в Україні» та «Анонімні Наркомани».

Також зустрічі проводять спільноти родичів та близьких людей, які мають у своєму оточенні особу з залежністю від алкоголю, (групи Ал-Анон); підлітків, які зростають у сім’ях із проблемою залежності (Алатін); та «Військові Анонімні Алкоголіки України» — усі доступні в Україні.

Найдієвіший метод лікування опіоїдної залежності — замісна підтримувальна терапія (ЗПТ), яка в Україні надається безоплатно.

Як знайти найближчий пункт отримання ЗПТ:

телефонуйте на безоплатну гарячу лінію 0 800-507-727 (з 10 до 18 щодня);
скористайтеся Telegram-ботом «ЗПТ поруч».

Для лікування залежності від інших наркотиків зверніться до закладів охорони здоров’я, які надають психіатричну допомогу.

Також на сайті Центру громадського здоров'я є добірка корисних матеріалів про наркозалежність — для пацієнтів, їхніх рідних і медичних фахівців. Серед них:

історії людей, які пройшли лікування і повернулися до повноцінного життя;
інформаційні відеоролики та статті про ЗПТ і залежність від ПАР;
навчальні посібники й нотатники для лікарів.

Курси для лікарів

На платформі дистанційного навчання Центру громадського здоровʼя представлено перелік онлайн-курсів на тему психічних розладів унаслідок вживання психоактивних речовин, а також їх лікування: