Цукровий діабет і психічний добробут: що потрібно знати про діабетичний дистрес
Згідно з дослідженнями, дорослі з цукровим діабетом (ЦД) думають про своє захворювання в середньому кожні 12 хвилин. Хронічні хвороби можуть викликати дистрес, пов’язаний, зокрема, з необхідністю постійно дотримуватися плану лікування та моніторити свій стан. У цьому матеріалі розповідаємо, що таке діабетичний дистрес та як людям із цукровим діабетом подбати про своє психічне здоров’я.
Що таке діабетичний дистрес
Діабетичний дистрес є приблизно у кожної третьої людини, яка живе з цукровим діабетом 1 або 2 типу. Він не є окремим психічним розладом, але може негативно впливати на психологічне благополуччя, фізичне здоров'я, якість життя та здатність людини дотримуватися рекомендацій з лікування.
Діабетичний дистрес може проявлятися через:
- занепокоєння та страх щодо рівня цукру і виникнення ускладнень;
- почуття провини у випадках порушення режиму лікування;
- фрустрацію та смуток, коли попри докладені зусилля, підтримувати цільові значення глюкози в крові не вдається.
Цукровий діабет вирізняється серед багатьох інших захворювань високим ступенем відповідальності за власне здоров'я та потребою безперервно контролювати показники і дотримуватися режиму лікування. Людині необхідно вчасно приймати ліки, контролювати рівень глюкози, стежити за харчуванням і фізичною активністю. До цього додаються тривога через можливі ускладнення та реакції оточення на діагноз, зокрема цікавість чи осуд. Усе це може посилювати емоційне навантаження.
Як допомогти собі при діабетичному дистресі
Зверніться до фахівця з психічного здоров’я
Діабетичний дистрес може нагадувати депресію чи тривожний розлад, але це не одне й те саме. Медикаментозне лікування при ньому зазвичай не є ефективним, тому основну роль відіграють психологічні втручання. Вони допомагають:
- розпізнавати, осмислювати й регулювати емоції, пов’язані із захворюванням;
- розвивати адаптивні способи реагування на труднощі;
- зменшувати румінацію (повторне прокручування негативних думок і переживань) та надмірно сувору оцінку власних дій;
- вчитися не уникнати проблем, пов’язаних із самоконтролем діабету;
- зберігати відчуття контролю в ситуаціях, пов’язаних із лікуванням і щоденним управлінням захворюванням.
Звертайтеся за підтримкою
Підтримка оточення може допомогти впоратися з труднощами лікування. Так, у дослідженні зв'язок між інсулінотерапією та вищим рівнем дистресу був виражений у людей із низьким рівнем підтримки, але не простежувався в тих, хто мав високий рівень підтримки.
Родина, друзі, медичні працівники, групи взаємодопомоги та люди із подібним досвідом життя з ЦД можуть допомогти впоратися з труднощами.
Як лікар може допомогти пацієнту впоратися з діабетичним дистресом
Медичні працівники можуть:
- обговорювати емоційний бік діабету на кожній консультації як компонент лікування, орієнтованого на людину;
- запитувати про дистрес, пов'язаний з діабетом;
- складати спільний план подальших кроків з людиною, яка живе з діабетом, якщо виявлено підвищений рівень дистресу.
Лікарі первинної та спеціалізованої медичної допомоги мають надавати підтримку тим, хто переживає діабетичний дистрес та, за потреби, скеровувати людину до фахівця з психічного здоров’я.
Підвищити впевненість у своїх діях, зменшити невизначеність і полегшити емоційне навантаження, пов'язане із ЦД можуть допомогти навички самостійнгого контролю захворювання:
- контроль рівня глюкози;
- правильне застосування ліків;
- здорове харчування;
- фізичну активність;
- профілактику ускладнень;
- способи реагування на зміни показників глюкози.
Зменшити емоційне навантаження можна не тільки за допомогою психологічної допомоги, а й завдяки спрощенню щоденного управління діабетом. Це особливо актуально для людей, які відчувають виснаження через постійний контроль показників, необхідність ухвалювати рішення щодо лікування та страх можливих коливань глюкози. Обговоріть зі своїм лікарем можливість використання системи безперервного моніторингу глюкози (CGM) або автоматизованих систем введення інсуліну (AID).
Якщо ви маєте цукровий діабет, важливо відкрито говорити з лікарем про власний психологічний стан, адже він впливає на якість життя і ефективність лікування.