Допомога чоловікам під час війни: психологічна підтримка без стигми
«Повномасштабне російське вторгнення загострило питання психічного здоров’я, особливо серед чоловіків. Гендерні стереотипи та стигматизація часто є перешкодою на шляху до звернення по допомогу. “Це не про мене, це прояв слабкості, мені не потрібен психолог, я не хворий”, — такі думки, навіть за сильного відчуття тривоги, агресії, виснаження чи безвиході, заважають зробити перший крок до психологічної підтримки. Як наслідок це може призвести до погіршення фізичного та емоційного стану, накопичення проблем і нездатності давати раду життєвим викликам», — наголошує Олена Бідованець, координаторка з психічного здоров’я ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України». — «Утім, вчасне звернення по допомогу — це не прояв слабкості, а сміливий крок до стабільності та покращення якості життя, свого та своїх близьких».
У цьому матеріалі ми з’ясуємо, як війна вплинула на ставлення чоловіків до свого психічного здоров’я, поговоримо про роль стереотипів та поділимося прикладами, що допомагають долати упередження.
Матеріал підготовлений фахівчинями Центру громадського здоров’я на основі вебінару до місяця обізнаності про здоров'я чоловіків у рамках Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською.
Відеозапис розмови можна переглянути за посиланням.
Шлях до психічного здоров’я: історія Євгенія Марчука
Євгеній відкрито розповідає про свій досвід звернення до фахівців із психічного здоров’я. За словами чоловіка, терапія допомогла йому переосмислити життя й відчути неабияке полегшення: «Звертатися до психолога — це як звертатися до сімейного лікаря, коли захворів. Це важливо для кожного, хто хоче будувати здорові стосунки й розуміти себе. Психотерапія дає можливість керувати своїм життям, для мене це вже база. Часом люди так і не доходять до спеціалістів. Можливо, вони ще готові потерпіти. Та коли сил терпіти вже немає — ти шукаєш допомогу».
Євгенію, що мотивувало вас звернутися до психотерапевта?
Я був у повному розпачі. Всі мої спроби вирішити проблеми зміною кількох робіт чи міста проживання не допомагали. Мені здавалося, що я все контролюю, але насправді я взагалі не розумів, що зі мною відбувається. Морально мені ставало все гірше, я не знав, що робити далі. Всі мої спроби щось виправити не спрацьовували. Друзі порекомендували фахівця, і я прийшов у терапію. Я відвідую зустрічі вже протягом трьох років, час від часу виходжу з терапії, але потім повертаюся знову, коли відчуваю потребу.
Чи довго ви вагалися перед тим, як звернутися по допомогу?
Це сталося дуже швидко. Як тільки я зрозумів, що геть не справляюся, записався на сесію. Думаю, це стало можливим завдяки підтримці друзів. Їхнє розуміння допомогло мені уникнути сумнівів.
З якими перешкодами ви стикалися на шляху до звернення?
Я довго вважав, що проблема в зовнішніх обставинах — роботі, фінансах чи місці проживання. Коли я все перепробував, і це не спрацювало, я зрозумів, що психотерапія — це останній логічний крок. Можливо, якби я мав більше знань чи прикладів, як психотерапія може покращити якість життя, то звернувся б раніше.
Чи впливали гендерні стереотипи на ваш шлях отримання допомоги?
Однозначно. Чоловікам складніше ділитися емоціями — це виглядає як щось неприйнятне. Нещодавно я спілкувався з подругою з Нідерландів, і вона розповіла, що у них психотерапія — це базова частина життя. Майже всі мають психотерапевта в рамках медичного страхування, і це сприймається як спосіб подбати про себе. А в нашій культурі все ще діє принцип «будь чоловіком» (be a man). Поширені жарти, що можна працювати з колегою п’ять років і навіть не знати його імені. Емоційна близькість для чоловіків є чимось незрозумілим. А ще є страх, що тебе не вислухають. У мене іноді теж виникає цей страх, але, на щастя, моє оточення дає мені змогу ділитися тим, що я переживаю. Я вдячний за цю можливість, але так є не завжди.
Не кожен друг може мати ресурс на те, щоб вислухати мої проблеми, бо у нього самого можуть бути певні невирішені питання. Інколи мені потрібно більше, ніж просто дружба, — саме простір, де я можу розповідати про свої переживання. Але друг — це не психотерапевт. Важливо, щоб хтось умів працювати з твоїми емоціями. Ділитися з другом — це добре, але приходити до нього із запитом як на психотерапію — нереально. Часто люди просто не знають, як реагувати. Не всі можуть сказати: «слухай, це важко, але я вірю, що ти впораєшся. Я поруч». І тому важливо мати можливість обговорити свої складнощі з психотерапевтом або психологом.
Для мене важливо знати, що я можу звернутися по допомогу в момент, коли мені це необхідно, що я можу згадати рекомендацію, загуглити контакти терапевта чи просто поділитися своїм станом, коли це терміново. Ця можливість має бути доступною кожному.
Чи розповідали ви комусь, що відвідуєте психотерапевта?
Так, я ділився цим із друзями, бо терапія мені дуже допомогла. Уже після перших сесій я відчув значне полегшення й хотів розповісти всім, як це працює. Але не всі реагували однаково. Наприклад, батьки вважали це марною витратою грошей, і це було боляче. Натомість друзі цікавилися, навіть ті, хто раніше ніколи про це не думав.
Чи важлива для вас стать терапевта?
Зараз у мене терапевтка, з нею мені легко працювати. Але це індивідуально. Дехто почувається комфортніше з чоловіком-психотерапевтом. Головне, щоб між фахівцем і людиною була довіра.
Що ви можете порадити чоловікам, які вагаються звернутися по допомогу?
Часто люди думають, що психотерапія — це щось довге та складне, але іноді вистачає кількох сесій, щоб отримати інший погляд на ситуацію. Можна почати з малого — прийти з простим запитом, який постійно крутиться в голові. Звернення може стосуватися питань щодо стосунків чи роботи. Не варто чекати, поки стане зовсім важко. Коли відчуваєш, що в якійсь сфері твого життя може бути краще, і ця думка постійно до тебе повертається, — треба йти до психолога. Це може стати першим кроком до великих змін.
«Ми працюємо над тим, щоб чоловіки не боялися допомоги»: як допомогти подолати стигму з боку суспільства щодо психічного здоров’я
За словами Всеволода Боровця, співголови Національної технічної робочої групи з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, проблема психічного здоров’я чоловіків була актуальною і до повномасштабного вторгнення. Основною причиною цього є стигма та стереотипи, що звернення по допомогу — це прояв слабкості.
«Через війну цей тиск лише посилився. Якщо чоловік апріорі не може бути слабким, то під час війни — тим більше», — розповідає про стереотипи Боровець.
Також через масштабну війну збільшилися такі вразливі групи людей:
— військові та ветерани: перебувають у постійному стресі під час бойових дій або стикаються з симптомами ПТСР після повернення, хоча так відбувається не в усіх;
— працівники першої лінії: ДСНС, поліція, медики, які працюють у надзвичайно важких умовах;
— цивільні чоловіки: часто переживають сором або провину через те, що не воюють чи недостатньо роблять для перемоги або бояться мобілізації.
Боровець підкреслює, що чоловіки нерідко стикаються з внутрішніми конфліктами:
«З одного боку, вони усвідомлюють потребу в допомозі, а з іншого — стикаються з соромом і думками, що це недоречно або навіть егоїстично, особливо коли інші перебувають у ще складнішому становищі».
Щоб подолати цю стигму, в Україні запустили кампанію «Будь другом. Собі теж» у співпраці з програмою ментального здоров'я «Ти як?», ініційованою першою леді Оленою Зеленською, МВС та за підтримки фонду «Партнерство за сильну Україну». Кампанія мала на меті змінити парадигму ставлення до психічного здоров’я через психоедукацію та дестигматизацію.
«Ми зрозуміли, що чоловіки часто бояться, що їх не зрозуміють навіть найближчі люди у прояві цієї слабкості чи вразливості, бо вони зазвичай грають роль “мачо” чи глави сім’ї. А похід до психолога означає визнати свою вразливість, і це навіть не обговорюється. Однак, чоловіки завжди готові допомагати іншим, особливо друзям. Тому ми змінили ракурс: якщо друг у біді, ти готовий допомогти йому більше, ніж собі. Цей підхід став ключем до зниження бар’єрів і зробив тему психічного здоров’я більш прийнятною. Коли чоловік говорить про проблеми свого друга, він виявляє емпатію та не боїться стигматизації. Водночас це змінює його власне ставлення до психологічної допомоги», — пояснює Всеволод.
Через зовнішню рекламу, соціальні мережі, співпрацю з лідерами думок і місцевою владою кампанія охопила понад 20 мільйонів людей, включаючи ветеранів, працівників першої лінії та цивільних.
«Наша робота довела: найкращий спосіб подолання стигми — це психоедукація та активні кампанії, які залучають різні групи населення», — підсумовує Боровець.
Психологічна підтримка чоловіків у час війни: досвід Лінії підтримки
Уляна Мирошниченко, координаторка Лінії підтримки для чоловіків, розповідає, що гендерні стереотипи та упередження є основними причинами, чому чоловіки не звертаються по допомогу з психічного здоров’я. У 2022 році UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, провів опитування серед понад тисячі чоловіків віком від 18 до 65 років із різних регіонів України, щоб дослідити їхнє ставлення до психічного здоров’я.
«Ми виявили, що 68% чоловіків перебувають у стані стресу, проте 80% вважають, що мають вирішувати свої проблеми самостійно. Попри це, 88% опитаних погоджуються, що психологічна підтримка є важливою, хоча їхня згода часто є декларативною. Ще більш показовий результат: 90% чоловіків ніколи не зверталися по професійну психологічну допомогу, а 96% вважають, що не мають у цьому потреби», — зазначає Мирошниченко.
Ці результати показали, що українські чоловіки об’єктивно потребують звернення до фахівців із психічного здоров’я, проте через стигму та стереотипи не ідентифікують для себе цю потребу.
«Розуміючи важливість руйнування гендерних стереотипів, у жовтні 2022 року ми запустили Лінію підтримки для чоловіків (номер телефону — 2345). Її мета — надати першу психологічну допомогу, підтримати чоловіків у складних життєвих ситуаціях та допомогти їм знайти внутрішні ресурси для виходу з кризових моментів», — пояснює Уляна.
Лінія є першою ланкою допомоги, куди можуть звернутися чоловіки. За словами Мирошниченко, часто Лінія стає першим досвідом отримання чоловіками психологічної допомоги:
«Ми допомагаємо нормалізувати стан клієнтів, пояснюємо, що їхні переживання є природними за нинішніх умов. Однак, ми стикнулися з тим, що не всі чоловіки готові телефонувати. Деякі з них кидають слухавку на півслові, щоб зателефонувати знову пізніше, бо не можуть говорити на роботі чи вдома. Тому ми запустили онлайн-чат».
Чат дає змогу спілкуватися з психологом у режимі реального часу. Вже за перший тиждень роботи ми отримали понад тисячу звернень через чат. Нині третина консультацій припадає саме на текстовий формат. Основні теми звернень охоплюють психоемоційні проблеми (тривожність, депресія, панічні атаки, порушення сну), складнощі у стосунках, фінансові проблеми, військові виклики (страх мобілізації, втрата житла, роботи) та питання залежностей.
За словами Уляни, найчастіше звертаються чоловіки віком від 36 до 45 років, хоча Лінія працює з усіма віковими групами з 18 років. «Ми проводимо консультації до 60 хвилин у телефонному форматі або до 90 хвилин у текстовому. Наше завдання — створити довіру, нормалізувати стан клієнта та надати йому перший позитивний досвід звернення по допомогу», — підкреслює експертка.
Лінія також має мапу перенаправлення, яка охоплює понад 150 сервісів, зокрема соціальну, юридичну та військову допомогу.
«У команді працює 14 психологів із досвідом у консультуванні щонайменше п’ять років. Наша мета — допомогти чоловікам подолати бар’єри у зверненні по допомогу та підтримати їхній шлях до психічного здоров’я», — резюмує Мирошниченко.
Юлія Сергеєва, координаторка проєкту Лінії підтримки для чоловіків від проєкту UNFPA, фонду ООН у галузі народонаселення, пояснює, що напрямок превенції є особливо важливим, а інколи навіть актуальнішим, ніж реагування, особливо в умовах війни:
«На жаль, через гендерні стереотипи та упередження чоловіки часто не звертаються по психологічну підтримку. У час війни кількість стресових ситуацій зростає, і вчасне вирішення проблем психічної напруги стає життєво необхідним. Наша Лінія працює вже два роки, забезпечуючи безкоштовну та анонімну підтримку через телефон, месенджери та сайт. Її робота дозволяє чоловікам звертатися з будь-якими питаннями: від проблем на роботі та в стосунках до питань, пов’язаних із війною, залежностями чи складнощами в регуляції гніву».
Лінія працює з 8:00 до 24:00. За два роки роботи проєкт надав понад 17 тисяч консультацій для майже 10 тисяч чоловіків. Загальна кількість звернень перевищила 22 тисячі.
«Це переконує нас у тому, що така допомога є актуальною та затребуваною», — підсумовує Сергеєва.
Турбота про себе як основа відповідального батьківства
«ТатоХаби» — це простори підтримки чоловіків, батьків та родин, які нині працюють в 11 містах України. На думку Ольги Фролової, національної тренерки мережі «ТатоХаб» у Запоріжжі, турбота про себе є ключовим елементом відповідального батьківства. Вона підкреслює, що головною метою таких просторів є підтримка через психоосвіту, боротьба з упередженнями та створення безпечного середовища:
«Ми спрямовуємо діяльність на руйнування стереотипів, попередження гендерно зумовленого насильства, організацію змістовного дозвілля та здорову комунікацію з дітьми. Зараз, у контексті війни, особливо важливо працювати з батьками. Ми наголошуємо: лише той, хто здатен подбати про себе, може підтримати свою дитину і стати для неї точкою опори».
Окрім освітнього компонента, у «ТатоХабах» можна отримати підтримку та розуміння, куди рухатись. Чоловікам допомагають усвідомити свої емоційні стани, нормалізувати їх та знайти внутрішні ресурси для подолання стресу. Особлива увага приділяється родинам ветеранів.
«Ми створили курси, як-от “Повернення додому: рідний незнайомець” для дружин ветеранів і “Повернення додому” для самих ветеранів. Там обговорюються зміни, які відбулися у свідомості ветеранів, їхня інтеграція у цивільне життя, гендерні ролі та здорові стосунки з дітьми», — пояснює Фролова.
Ольга Фролова наголошує, що індивідуальні консультації також є важливим складником роботи «ТатоХабів»:
«Ми пропонуємо до п’яти консультацій із подальшим перенаправленням до профільних фахівців, за необхідності. Крім того, ми організовуємо ретрити для родин ветеранів, арттерапевтичні заняття, спортивні активності та екскурсії, які допомагають сім’ям зміцнювати стосунки.»
У 2024 році у «тато-школах» було проведено понад 80 занять, які відвідали 260 чоловіків. Серед ключових тем: ненасильницьке спілкування, здорова прив’язаність, гендерні стереотипи, стосунки між партнерами, психологія розвитку дітей. Також було організовано понад 600 групових заходів для чоловіків, куди вдалось залучити близько 2000 учасників.