«Я просто хотіла жити»: історія Валерії, яка понад 20 років живе з ВІЛ
Коли Валерія (ім’я змінене) з Херсонщини вперше почула свій діагноз ВІЛ, світ ніби зупинився. Шок, сльози, страх за дітей. Але минули роки, і сьогодні вона розповідає свою історію спокійно й навіть із усмішкою. У неї двоє дітей, онуки, люблячий чоловік і понад двадцять років життя з ВІЛ — життя, яке вона свідомо вирішила не відкладати.
Історія почалася неждано
Про ВІЛ у родині дізналися випадково. Коли сім’я чекала на другу дитину, чоловік здав кров як донор. Згодом його викликали до лікарні — результати аналізів показали позитивний статус. Валерія вирішила одразу перевіритися сама, дуже сподіваючись, що вірус її оминув.
«Я здала аналізи. І одразу перевірила старшу доньку. А з народженням молодшої — і її. Найбільше я переживала саме за дітей».
Чекати результатів було дуже тяжко.
«Коли я дізналася, що діти здорові, це було найбільшим щастям у моєму житті», — розповідає жінка.
Сьогодні молодшій доньці вже 20 років, вона сама готується стати мамою.
Підтримка близьких
Першою реакцією на власний діагноз був шок. «Я дуже плакала. Чесно кажучи, дуже надіялася, що в мене цього не буде. Найскладнішим було прийняти нову реальність. Не вірилося. Не хотілося вірити. Але поруч була людина, яка допомогла вистояти — мама. Я одразу їй усе розповіла. Вона дуже мене підтримала.
З часом про діагноз дізналася і старша донька. До сьогодні — вона моя надійна підтримка».
Майже двадцять років на терапії
Валерія приймає антиретровірусну терапію вже близько 20 років.
«Раніше це було складніше. Було багато таблеток: зранку, вдень, увечері, і все потрібно було пити чітко за графіком. Доводилося навіть змінювати схему лікування через побічні реакції. Але я все одно лікувалася. Я боролася за своє життя. Я хотіла жити!
Сьогодні все значно простіше: одна таблетка на день. Я просто випиваю її, так само як таблетку від тиску, зранку перед роботою — і все».
Життя триває
За деякий час після народження другої доньки Валерія розлучилась із чоловіком. А згодом вдруге вийшла заміж. Перед тим, як почати спільне життя, вона розповіла партнеру про свій статус.
«Я чесно розповіла про свій діагноз, щоб убезпечити його. Чоловік поставився до цього з розумінням. Ми разом уже 12 років. Він дуже переживає за моє здоров’я, навіть свариться, якщо я не йду до лікаря, коли хворію».
Сьогодні Валерія говорить, що почувається щасливою. У неї вже дві онучки, і скоро з’явиться третя.
«Я дуже люблю своїх онуків. Мені хочеться бути поруч, бачити, як вони ростуть, радіти їхнім успіхам».
«Головне — захотіти жити»
З роками Валерія переусвідомила свій діагноз, навчилася з ним жити. Важливу роль у цьому відіграли рідні — мама, донька, чоловік, а також професійна підтримка лікарів і робота з психологом.
«Зараз для мене це просто хронічна хвороба, яку потрібно і можна контролювати. Мені пояснили: це не смертельний вирок. З цим живуть багато років.
Є значно серйозніші хвороби, з якими люди продовжують жити. Проходять хіміотерапію, витримують дуже важкі випробування — і живуть.
А тут потрібно просто приймати одну таблетку на день. Багато залежить від самої людини і її ставлення до себе. Якщо ти хочеш жити — ти будеш жити».
Не бійтеся дізнатися свій діагноз
Жінка добре розуміє людей, які бояться перевірятися на ВІЛ. Але має для них просту пораду.
«Не бійтеся дізнатися свій статус. Якщо діагноз встановлено — прийміть його і почніть лікування якомога раніше. З ВІЛ можна жити повноцінним життям. Ваше здоров’я — у ваших руках».
Про надію
Валерія уважно стежить за новинами медицини і щиро вірить, що колись з’явиться вакцина від ВІЛ.
«Я дуже сподіваюся, що доживу до того дня, коли з’явиться вакцина. Адже медицина постійно розвивається. Колись терапія складалася зі жмені таблеток, а сьогодні це вже лише одна таблетка. Крім того, є препарати (таблетки та ін’єкції), які убезпечують від інфікування — доконтактна профілактика. Це теж — дуже важливий прорив у медицині. Значить, моя надія не марна».
Сьогодні головна мотивація Валерії — проста: вона хоче жити. Щоб бути поруч зі своїми дітьми, онуками і радіти життю.
В Україні діагностика, лікування (АРТ) і профілактика (ДКП/PrEP) ВІЛ-інфекції — безоплатні. Протестуватися й отримати терапію (конфіденційно) можна у закладах охорони здоров’я, за адресами, вказаними на сайті ЦГЗ.