Антибіотики в суспензіях, капсулах і таблетках — пріоритетна лікарська форма для дітей

Лікарську форму антибіотика підбирає лікар на основі стану пацієнта, його віку, здатності самостійно ковтати, а також з огляду на характеристики препарату й збудника. Здебільшого дітям призначають антибіотики у вигляді суспензій, порошків або гранул для приготування суспензій, таблеток чи капсул. Пероральний шлях введення — пріоритетний, оскільки він за ефективністю не поступається ін’єкційному, однак є комфортнішим для дитини. Призначати ін'єкції доцільно лише за певних клінічних ситуацій, наприклад, за тяжких чи невідкладних станів, коли пероральний прийом неможливий.

Про шляхи введення антибіотиків

Згідно зі Стандартом медичної допомоги «Раціональне застосування антибактеріальних і антифунгальних препаратів з лікувальною та профілактичною метою», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України №1513 від 23.08.2023 р. (далі — Стандарт), передбачено такі шляхи введення антибактеріальних препаратів:

пероральний — через рот (таблетки, капсули, суспензії тощо);
внутрішньовенний — безпосередньо в кровотік (ін'єкції, інфузії);
внутрішньокістковий — у кістковий мозок, коли інші шляхи недоступні (ін'єкції);
інгаляційний — через дихальні шляхи (аерозолі, небулайзери) — застосовується вкрай рідко.

Переваги перорального прийому антибіотиків над ін'єкціями

КОМФОРТНО — діти легше приймають ліки у формі суспензій, капсул або таблеток, ніж переносять ін’єкції, адже уколи можуть бути болючими й викликати страх.
БЕЗПЕЧНО — ін'єкції можуть призводити до подразнень, гематом чи навіть інфекцій або абсцесів у разі неправильного виконання.
ЕФЕКТИВНО — антибіотики у пероральній формі є такими ж ефективними для лікування більшості інфекцій, як і ін'єкційні; уколи потрібні лише за певних ситуацій.
МОЖНА ПРИЙМАТИ ВДОМА — пероральна форма дає можливість прийому ліків вдома без необхідності відвідувати медзаклад для уколів.

Нагадуємо, згідно зі Стандартом, лікарі не мають права делегувати виконання ін’єкцій батькам, опікунам чи родичам у домашніх умовах. Ін’єкції повинен виконувати виключно медичний працівник!

Медикам закладів охорони здоров’я, що надають первинну (амбулаторно-поліклінічну) медичну допомогу, заборонено призначати ін’єкційні лікарські форми антибактеріальних препаратів, включно з внутрішньом’язовим введенням, за винятком показань, визначених чинними галузевими стандартами медичної допомоги.

Коли доцільно призначати ін’єкції

Лікарі призначають ін’єкційні форми антибіотиків для пацієнтів лише у стаціонарах тільки за обґрунтованої медичної потреби:

у разі тяжкого перебігу захворювання;
коли пероральний шлях введення неможливий (наприклад, через блювоту, порушення свідомості);
для досягнення максимально швидкого ефекту;
клінічно нестабільним доношеним і недоношеним новонародженим;
новонародженим у перші 28 днів життя;
якщо потрібний антибіотик існує лише в ін’єкційній формі.

Коли лікар може замінити ін’єкції на таблетки чи суспензії

Антибіотикотерапія може розпочинатися з ін’єкційної форми антибіотика, проте лікар має змінити її на пероральну форму препарату щойно це стане можливим клінічно з урахуванням таких критеріїв:

лікування інфекції все ще триває і потребує продовження антибіотикотерапії;
є доступна оральна форма препарату;
температура тіла дитини тримається на рівні 36,0–37,1 °C протягом 1–2 діб без жарознижувальних;
загальний стан стабільний: дитина у свідомості, тиск і пульс у нормі, дихає нормально;
запалення зменшилось (лабораторні показники запалення повернулися до норми або знизились більше ніж на 50%);
дитина може ковтати та/або отримує достатнє харчування (повне або хоча б половину добової норми);
новонародженому вже більш як 28 днів;
батьки (або сам пацієнт) готові дотримуватись призначеного лікування.

Такий підхід, коли антибіотик спочатку вводиться парентерально, а після покращення стану пацієнта та стабілізації симптомів лікування продовжується ентерально за допомогою того самого або еквівалентного препарату, називають деескалацією. Вона дозволяє зменшити дискомфорт для дитини і ризик ускладнень, пов’язаних з ін’єкціями (подразнення, гематоми тощо) без зниження ефективності лікування, а також дозволити подальше лікування вдома.