Міфи про ЗПТ: заміна одного наркотику на інший

Або чому використання метадону та бупренорфіну в лікуванні залежності не є заміною «одного наркотику та інший»?

Препарати замісної підтримувальної терапії – це фармакологічна терапія, спрямована на підтримку фізичного, психологічного та соціального статусу особи, яка страждає на хронічне рецидивне захворювання – опіоїдну залежність – через зменшення вживання або повної відмови від вживання наркотиків. Тобто, порівнювати немедичне вживання опіоїдів або психоактивних речовин некоректно з клінічної точки зору.

Опіоїдна терапія агоністами є першою лінією лікування опіоїдної залежності тривалої дії на противагу опіоїдами короткочасної дії («вуличні» наркотики). Основні фармакологічні властивості цих препаратів спрямовані на приєднання до мю-опіоїдних рецепторів мозку та їхню активацію. Саме тому ці препарати дозволяють не відчувати гострого синдрому відміни та почуватися людині комфортно протягом тривалого часу. Крім того, властивості препаратів дають можливість блокувати ейфорійний ефект у разі додаткового вживання «вуличних» наркотиків або немедичного застосування препаратів. Враховуючи багатофакторну природу залежності, кінцевою метою лікування препаратами ЗПТ не є повне «утримання» від вживання будь-яких опіоїдів та визначена тривалість лікування. 

Основна мета замісної підтримувальної терапії ґрунтується на таких початкових цілях:

• скорочення вживання «вуличних» заборонених наркотиків та/або зниження ризикової поведінки, пов’язаної з уживанням ПАР;
• зменшення ризикової поведінки та, як наслідок, зниження ризику зараження ВІЛ, ВГ;
• поліпшення фізичного та психологічного здоров’я;
• зменшення кримінальної поведінки;
• ресоціалізації особи та поліпшення соціального функціонування.

Варто пам’ятати, що не існує єдиного ефективного методу лікування для всіх осіб із залежністю. Складний процес формування залежності та перебування в ній вимагає застосування комбінації підходів до лікування та супроводу, виходячи з потреб людини. Найдієвішим та раціональним є підхід поєднання фармакотерапії, поведінкових втручань та реабілітаційних заходів протягом необхідного для особи періоду часу. Крім того, лікування опіоїдної залежності наявними доказовими методами має бути доступним, а покриття такими послугами відповідати принаймні 40% від оцінної кількості споживачів ін’єкційних наркотиків у країні.