Який алгоритм тестування на ВІЛ та вірусні гепатити? Брифінг до Європейського тижня тестування

Цьогоріч минуло 40 років з моменту публікації звіту Центру контролю за захворюваннями США про те, що згодом стане відоме як епідемія ВІЛ. 58 років тому Барух Блумберг виявив Австралійський антиген, що пізніше дозволило виявити вірус гепатиту В. У 1988 році науковці ідентифікували вірус гепатиту С. 

З того часу медична спільнота навчилася діагностувати, профілактувати, лікувати ВІЛ-інфекцію й вірусні гепатити та супроводжувати людей, які живуть з ВІЛ та гепатитами. 

Цьогоріч у рамках Європейського тижня тестування Центр громадського здоров’я хоче привернути увагу українського суспільства до важливості тестування на ВІЛ-інфекцію та вірусні гепатити, особливо в умовах, коли світ та Україна продовжує стикатися з викликами пов’язаними з пандемію COVID-19. 

До брифінгу долучилися такі експерти:

• Ігор Семененко, Національний спеціаліст з питань ВІЛ та гепатитів представництва ВООЗ в Україні;
• Катерина Мангатова, начальник відділу розвитку та моніторингу профілактичних програм та немедичного супроводу Центру громадського здоров’я;
• Ірина Іванчук, начальник відділу вірусних гепатитів та опіоїдної залежності Центру громадського здоров’я;
• Людмила Легкоступ, національний координатор з тестування на ВІЛ-інфекцію.

В Україні близько мільйона українців та українок не знають про те, що вони інфіковані вірусним гепатитом С. Про свій ВІЛ-статус не знає кожна третя людина, хоча щорічно в Україні проводиться близько 2 мільйонів тестувань.

«У 2020 році у світі близько 1,5 млн людей дізналися про свій ВІЛ-статус, у порівнянні з тим, як 1997 року ця цифра була удвічі більшою, а у 2010 році становила 2,1 млн людей», — розповідає Ігор Семененко.

Додає, що у світі смертність від захворювань, пов’язаних із СНІД, знизилася на 64% від піку у 2004 році та на 47% з 2010 року. 

Тестування на вірусні гепатити

Відповідно до оціночних даних 5% населення Україні інфіковані вірусним гепатитом С, а 1,5-2,5% населення інфіковані вірусним гепатитом В. Тобто йдеться про приблизно 1,5 млн людей із ВГС та приблизно 600 тисяч людей із ВГВ. 

Торік у понад 20 000 українців були виявлені маркери вірусу гепатиту C та у більш ніж 12 000 — маркери гепатиту B. Раннє виявлення вірусів дуже важливе, адже тоді людина швидше потрапляє під медичний нагляд і розпочинає лікування.

«Максимум кожна десята інфікована вірусним гепатитом людина знає про свій діагноз. Більшість людей не знають про свій статус, відповідно не отримують доступ до медичної допомоги. Тестуватися потрібно активно і всім», — наголошує Ірина Іванчук. — «У країнах, де поширеність вірусних гепатитів більше 2%, а в Україні це 5%, рекомендовано загальний скринінг всього населення. Тобто кожен громадянин хоча б раз в житті має пройти такий скринінг».

У січні 2021 року Міністерство охорони здоров’я України прийняло нові Стандарти надання медичної допомоги дорослим та дітям із вірусними гепатитами В та С. Вони значно розширюють доступ пацієнтів до лікування цих інфекцій.

Окремий акцент в нових Стандартах робиться на заходах із попередження інфікування вірусними гепатитами та визначення переліку людей, яким рекомендоване тестування.

Тестування на ВІЛ-інфекцію

Наразі в Україні близько 257 тисяч людей живуть з ВІЛ, і тільки 70% із них знають про свій діагноз. Це близько 79 тисяч ВІЛ-інфікованих людей, які наразі ще залишаються не діагностованими та не знають про свій ВІЛ-позитивний статус.

Людмила Легкоступ наголошує: «В Україні переважає статевий шлях інфікування ВІЛ-інфекцією. Понад 62% усіх зареєстрованих випадків інфікування ВІЛ у 2020 році відбулося під час незахищених статевих контактів. Тому тестування на ВІЛ-інфекцію рекомендовано всім людям, які мали ризиковану сексуальну поведінку та/або незахищені статеві стосунки з більш ніж одним партнером — через чотири тижні після ситуації».

Також не рідше одного разу на рік потрібно проходити тестування на ВІЛ людям, які з ключових і вразливих груп. Ще одна категорія людей, яким необхідно пропонувати тестування на ВІЛ-інфекцію, це люди з індикаторними станами та симптомами, що може свідчити про ймовірність ВІЛ-інфекції в організмі.

Зокрема до таких станів і симптомів відносять: немотивована втрата ваги тіла або лихоманка тривалістю понад 1 місяць, вірусний гепатит B та/або C, симптоми туберкульозу, молочниця ротової порожнини або грибкове ураження нігтів, рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів або бактеріальні пневмонії.

Також тестування на ВІЛ обов’язково пропонується донорам крові або її компонентів, дітям, які народжені матерями з ВІЛ-інфекцією, і вагітним жінкам.

В Україні отримати послуги з тестування на ВІЛ-інфекцію можна:

— В закладах охорони здоров’я, що гарантовано 13 пакетами програми медичних гарантій. Це сімейні лікарі, заклади амбулаторного та хірургічного профілів та інші.

— На базі неурядових організацій, що працюють з ключовими та уразливими групами людей.

— Також можна пройти тест на ВІЛ-інфекцію самостійно за допомогою оральних тестів, замовивши їх безоплатно на сайті prozdorovia.in.ua.

Якщо тест на ВІЛ був позитивний, його обов’язково перевіряють. Людині роблять додаткові дослідження, щоб підтвердити результат тестування. Пацієнтам, яким встановлено діагноз ВІЛ-інфекція, пропонується антиретровірусна терапія, сучасне та ефективне лікування, що дозволяє зниження вірусного навантаження в організмі до невизначального рівня, внаслідок чого людина не може передати вірус іншим.

Тестування уразливих груп

«За сприяння та підтримки Центру громадського здоров’я на території кожної області діють громадські організації, що мають багаторічний досвід роботи у сфері профілактики ВІЛ та соціального супроводу ВІЛ-позитивних людей. 

Зокрема, організації надають послуги таким категоріями населення: люди, які вживають наркотичні засоби, люди, які надають сексуальні послуги за винагороду, чоловіки, які мають секс з чоловіками, та ВІЛ-позитивні люди. За оціночними даними в Україні налічується близько 317 000 ЛВНІ, 82 300 СП, 161 200 ЧСЧ та 239 956 ВІЛ-позитивних», — розповідає Катерина Мангатова. 

Соціальний супровід можливий не лише на етапі звернення до лікувального закладу, а й під час прийняття людиною свого діагнозу та початку лікування. Таким супроводом займаються благодійні організації, що працюють у сфері догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ. Основна мета такого супроводу – формування прихильності до лікування, допомога людині у виробленні щоденної звички приймати медпрепарати, регулярно звертатися до свого лікаря для проходження необхідних обстежень і піклуватися про власне здоров’я.

Варто зауважити, що такі організації надають послуги не лише в обласних центрах, а й у невеликих містах, а за необхідності, за допомогою мобільних амбулаторій можуть виїжджати у важкодоступні населені пункти та села.