Як екологічно повідомити людині про ВІЛ-статус

Оголошення діагнозів пацієнтам — це частина роботи лікарів та лікарок. На деякі діагнози пацієнти реагують спокійно та без вагань розпочинають лікування, а певні діагнози викликають відчуття страху за власне життя. Одним із таких діагнозів є ВІЛ-інфекція. 

І попри наявність ефективного лікування, яке дозволяє за умови регулярного прийому препаратів вести здорове та повноцінне життя, стигма навколо ВІЛ-інфекції досі настільки потужна, що слова «у вас ВІЛ» часом можуть сприйматися як «ви завтра помрете». 

Саме тому важливо правильно говорити пацієнту або пацієнтці, що він або вона мають ВІЛ. Від того як лікар повідомить про діагноз залежить і те, чи буде людина прихильна до лікування. 

Передусім переконайтеся в тому, що ви знаходитесь у тихому місці, поодаль від інших людей і поруч із вами немає нікого. Конфіденційність дуже важлива у цьому випадку. 

Пункт 1. Розпочніть правильно.

Сьогодні людині потрібно переважно 15 хвилин для того, щоб дізнатися про свій ВІЛ-статус. Тож лікарю або соціальному працівнику важливо вже на етапі проведення тестування оцінити здатність пацієнта впоратися з новиною про діагноз. 

Лікар може спитати чи є у людини додаткові питання щодо тесту, як би людина зреагувала на позитивний результат тесту. Якщо ж лікар чує перестороги через можливий позитивний результат, він може поцікавитися про таке: «Як ви думаєте, яка підтримка вам може знадобитися, якщо тест покаже, що у вас ВІЛ? Що ви чули про лікування ВІЛ? Чи не боялися б ви розповісти про свій ВІЛ-статус своєму партнерові або партнерці?». 

Ці питання допоможуть зрозуміти наскільки людина обізнана про ВІЛ-інфекцію, як вона ставиться до людей, які живуть з ВІЛ, та чи має страхи або упередження щодо захворювання. 

Пункт 2. Оголосіть результат чітко. 

Найкращі формулювання для оголошення діагнозу: «Тест підтверджує, що у вас ВІЛ», «Як ви бачите на тест-системі, у вас виявлено ВІЛ». Лікарю або соціальному працівнику варто бути максимально спокійними та виваженими під час цього. 

Люди, які живуть з ВІЛ, можуть звинувачувати себе, відчувати провину за свій статус, думати, що статус визначає їх більше, ніж вони самі, а отже вони нічого не варті. Це називається самостигмою. Лікарю важливо наголосити на тому, що людина не винна у тому, що вона має ВІЛ, і що завдяки ефективному лікуванню ВІЛ-інфекція вже перейшла в категорію хронічних хвороб, з якою можна жити повноцінним життям. 

Необхідно оцінити як людина сприйняла новину і чи готова вона перейти до наступних кроків. Можливо їй необхідно дати якийсь час побути наодинці, або ж навпаки — поговорити про це докладніше. 

Пункт 3. Скеруйте на лікування. 

Людина може розпочати антиретровірусну терапію у той ж день, коли і дізналася про свій ВІЛ-статус. Лікування ВІЛ безоплатне, безпечне та конфіденційне. Ліки необхідно приймати щодня і пожиттєво. 

В Україні майже 130 000 людей уже отримують антиретровірусну терапію. Завдяки лікуванню імунна система людини відновлюється, вірусу в організмі стає так мало, що він не визначається, а це знищує бар’єр щодо нових стосунків, народження дитини та повноцінного життя саме так, як людина хоче.

Це називається формулою «Не визначається — значить не передається», і свідчить про те, що після досягнення невизначуваного рівня вірусного навантаження людина не потерпає від впливу вірусу на організм і не може інфікувати свого статевого партнера або партнерку. 

Пункт 4. Обговоріть те, як людина повідомить свого партнера або партнерку. 

Інколи людині важче усвідомити, що вона мусить зв’язатися зі своїм статевим партнером або партнерами. Перелік людей, яких варто запросити на індексне тестування, визначається Наказом МОЗ №794. Не обов’язково робити це самостійно, із цим можуть допомогти соціальні або медичні працівники зі збереженням конфіденційності.

Пункт 5. Поясніть людині, яка живе з ВІЛ, куди вона може звернутися по психологічну підтримку.

У кожному регіоні є мережа неурядових організацій, які займаються адвокацією та наданням психологічної підтримки людям, які живуть з ВІЛ. Одна з найбільших пацієнтських організацій «100% Життя», поміж усього, займається і комплексним супроводом людей, які живуть з ВІЛ: допомагають сформувати прихильність до лікування, надають психосоціальну підтримку їм та їхнім близьким.

Часом лікарі самі можуть упереджено ставитись до ВІЛ-інфекції і транслювати свої страхи та забобони пацієнтам. Надзвичайно важливо утриматися від таких дій і залишатися максимально професійним і неупередженим у спілкуванні з пацієнтом, який щойно дізнався про свій ВІЛ-статус. 

Звинувачувати людину у тому, що вона інфікована ВІЛ, означає знижувати вірогідність того, що людина розпочне лікування та буде до нього прихильною. Людина може почати ставитися до себе так, ніби вона неповноцінна або не варта любові й турботи. 

Кожна людина незалежно від свого ВІЛ-статусу, віку, статі, гендеру, сексуальної орієнтації, віросповідання тощо має право на медичну допомогу і ставлення до себе із повагою.