Допомога й людяність у найтемніші часи: як працюють медсестри у прифронтових регіонах

Щодня медичні сестри та медичні брати залишаються поруч із пацієнтами у найскладніші моменти їхнього життя. Вони першими помічають зміни у стані людини, підтримують, пояснюють, допомагають витримати тривале лікування і часто стають для пацієнтів джерелом надії.

Особливу роль медичні сестри відіграють у фтизіопульмонологічних центрах, де лікують туберкульоз — одну з найскладніших інфекційних хвороб. Крім фахових знань у цій роботі потрібна й велика витримка, терпіння та людяність. А під час війни ці виклики стали ще більшими.

Обстріли, перебої з електро- та водопостачанням, нестача ліків, евакуація пацієнтів, робота в умовах постійної небезпеки — усе це тепер частина щоденної рутини українських медиків у прифронтових регіонах, в якій медичні сестри та брати продовжують виконувати свою роботу.

Серед них — медсестри з прифронтових регіонів Інна Жилінкова та Олена Сафонова, які стали прикладом професійності, відданості своїй справі та людської сили.

Під обстрілами — на роботу

Інна Жилінкова — медична (палатна) сестра відділення чутливого туберкульозу Харківського обласний фтизіопульмонологічного центру, де вона працює вже 16 років.

На початку повномасштабного вторгнення, коли транспорт у Харкові майже не працював, а місто перебувало під постійними обстрілами, Інна Петрівна не покинула своїх пацієнтів і колег. Вона пішки добиралася на роботу із Салтівки, щоб змінити медичних сестер, які вже кілька діб поспіль залишалися у відділенні й не бачили рідних.

Тоді медичні сестри часто працювали в такому виснажливому режимі, адже лікування туберкульозу не «поставиш на паузу» навіть під час війни. Попри втому й небезпеку, медики продовжували бути поруч із пацієнтами, разом долаючи страх.

Війна підвищує ризики поширення туберкульозу — через стрес, погіршення умов життя, перебування людей у тіснішому контакту та труднощі з доступом до медичної допомоги. І місія медичних сестер у фтизіопульмонологічних закладах має — не дозволити цим ризикам взяти гору.

Залишатися, коли страшно

Олена Сафонова — старша медична сестра амбулаторно-поліклінічного відділення Фтизіопульмонологічного медичного центру Херсонської обласної ради, медична сестра вищої категорії з 35-річним стажем роботи.

Із 2013 року її професійне життя пов’язане з протитуберкульозною службою Херсонщини. Вона працювала у відділенні лікування лікарсько-стійкого туберкульозу — там, де пацієнтам особливо потрібна підтримка та віра. Саме такою людиною для них стала Олена Миколаївна — уважною, чуйною та відповідальною.

Коли почалася повномасштабна війна і Херсон опинився в окупації, частина медичних працівників була змушена виїхати. Олена Миколаївна залишилася — там, де було небезпечно і страшно, де люди особливо потребували медичної допомоги.

У найважчі місяці війни вона виконувала обов’язки одразу кількох працівників: працювала у приймальному відділенні, надавала медико-психологічну підтримку пацієнтам, допомагала колегам. У перші, найважчі місяці після деокупації разом із колективом допомагала втримати роботу закладу — готували їжу просто на подвір’ї, приносили продукти з дому, підтримували пацієнтів і одне одного.

Сьогодні Олена Миколаївна продовжує працювати в умовах активних бойових дій. Вона очолює роботу середнього та молодшого медичного персоналу амбулаторно-поліклінічного відділення, координує питання інфекційного контролю, документації та організації роботи служби. Також забезпечує дистанційну підтримку під час лікування пацієнтів і медико-психосоціальний супровід людей з туберкульозом, співпрацює з Товариством Червоного Хреста в області.

Попри особисті життєві переживання — її син військовий — вона продовжує допомагати іншим і залишається опорою для підопічних і колег.

Серце української медицини

Історії Інни Жилінкової та Олени Сафонової — це лише два приклади щоденного подвигу українських медичних сестер. Їхня робота не завжди помітна для широкого загалу, але саме вона часто стає тією опорою, яка допомагає людям пройти через хворобу, страх і невизначеність.

У Міжнародний день медичної сестри висловлюємо щиру вдячність усім медичним сестрам і медичним братам України — за професійність, витримку, людяність і відданість своїй справі.

Саме завдяки таким людям українська медицина продовжує працювати навіть у найтемніші часи.