Історії незламності: як на Чернігівщині під обстрілами рятували людей, хворих на туберкульоз
Цьогорічний День незалежності України ми зустрічаємо з новою палітрою емоцій. Разом з гордістю за країну, наших воїнів, наш гуманітарний фронт ми відчуваємо біль втрати найціннішого – життів близьких, затишних домівок, планів та мрій. Це випробування ми проходимо пліч о пліч, долаючи розпач і даруючи нові надії.
Одними з тих, хто вселяє надію в зневірених людей, залишаються наші медичні працівники. Навіть під бомбардуваннями, на межі фізичних і моральних можливостей, долаючи страх, вони рятують пацієнтів і роблять усе можливе, щоб зберегти більше життів.
Черговим прикладом такої самовідданої праці є робота протитуберкульозної команди Чернігівської області. Цей регіон один з перших прийняв на себе численні удари російської армії.
Про те, з якими складнощами стикнулися під час облоги пацієнти та персонал місцевої протитуберкульозної лікарні, в своєму репортажі розказав Глобальний фонд.
«До війни в нас працювала амбулаторія, де приймали важкохворих на туберкульоз, які потребували госпіталізації, а також інших людей з регіону, які потребували лікування туберкульозу. Ми також мали одну з найсучасніших медичних лабораторій в Україні. Сьогодні ці об’єкти повністю зруйновані», – розказує Жанна Карпенко, медичний директор закладу, де проводять діагностику та лікування туберкульозу.
З початку війни амбулаторія працювала у звичному режимі. У перерві між прийомом ліків і їжею пацієнти та медичні працівники ховалися в бомбосховищі щоразу, коли чули звук обстрілу. Пацієнти отримували препарати згідно з графіком, а медсестри ставили крапельниці тим, хто цього потребував. Евакуювати лікарню під ворожим вогнем доводилось двічі.
З вікна лікарні пацієнт Володимир, госпіталізований із стійким до ліків туберкульозом, спостерігав, як горять дахи сусідніх будинків. «Вранці я почув вибухи. Спочатку вони були далеко, але поступово наближалися. Я не боявся, бо вже пережив перший етап війни на Луганщині. Бомбардування тривало кілька днів, потім усі забрали свої речі і нас евакуювали», – розказує Володимир.
Жанні Карпенко вдалося отримати згоду на евакуацію від військової адміністрації Чернігова. До лікарні приїхали два автобуси та дві карети швидкої допомоги. Хворих мали транспортувати до іншого медзакладу. Автобуси виїхали першими, але карети швидкої допомоги запізнилися — військовим і медичним працівникам знадобилося більше часу, щоб розмістити лежачих пацієнтів. Машини швидкої допомоги потрапили під вогонь, та на щастя і люди, і машини залишилися цілими.
Всі ліки, що зберігалися в протитуберкульозному закладі, були знищені під час обстрілу. Пацієнти залишилися без лікування. Водночас у районній лікарні, куди евакуювали людей, пацієнти були відрізані ще й від світла та інтернету. Воду пили з криниці неподалік, їжу варили на вогні, а на вулиці вирили туалет.
Через кілька днів після першої евакуації на сусідню поліцейську дільницю впала бомба. Через два тижні пацієнтів і медичних працівників знову довелося евакуювати.
«Я хотіла залишитися зі своїми пацієнтами та колегами, допомогти їм. Пацієнти не повинні відчувати себе покинутими. Війна створює стрес, а стрес небезпечний для хворих на туберкульоз», – каже доктор Тетяна Шаповал.
На початку квітня медичні працівники повернулися, щоб побачити зруйновану лікарню та амбулаторію в Чернігові.
«Дерева повалені. Асфальт був вкритий битим склом і осколками. Я повернув УЗД, найдорожче наше обладнання, яке залишилося неушкодженим. Потім ми повернулися, щоб забрати все, що врятувалося від руйнування, респіратори, дефібрилятори. Ми навіть витягали ліжка з-під завалів, для комфорту пацієнтів», – розповідає адміністратор лікарні Денис Мацько.
Глобальний фонд швидко відреагував на вторгнення в Україну. У співпраці з Міністерством охорони здоров’я України, Центром громадського здоров’я та місцевими та міжнародними партнерами, була організована екстрена доставка двох партій ліків від туберкульозу до Чернігова. Завдяки цим поставкам всі хворі Чернігова відновили лікування вже через тиждень після першої евакуації.
Окрім забезпечення життєво необхідними ліками, Глобальний фонд та його партнери організували доставку необхідного обладнання та витратних матеріалів.
Крім того, Глобальний фонд допомагає своїм партнерам знайти відповідне житло для потребуючих, у тому числі для людей із стійким до ліків туберкульозом.
Фотоматеріали надані Глобальним фондом.