Історії медичних героїв ЗПТ: Олексій Квітковський

«Я знав, що рано чи пізно ця агресія розпочнеться з новою силою, але ніколи не думав, що це набере таких масштабів та такої жорстокості», - так говорить про війну Олексій Квітковський, співзасновник ГО «Ресурсний центр ВОЛНА-Донбас».

Олексій - пацієнт замісної підтримувальної терапії (ЗПТ), який не тільки зміг налагодити своє життя, а й стати справжнім лідером думок для спільноти. Олексій, поділився, що незадовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну відкрив офіс «ВОЛНА-Донбас» в м. Сєвєродонецьк, стратегічним напрямком якого була допомога ЗПТ-спільноті в таких містах як: Рубіжне, Сватове, Мелітополь, Сєвєродонецьк, Куп’янськ та інші. На жаль, під час бойових дій окупанти зруйнували офіс: «Ми не встигли навіть вивезти техніку, оскільки орендодавець просто виїхав, не залишивши доступу до офісу, а через декілька днів наш офіс постраждав від артилерійського обстрілу». Відомо, що окупанти свідомо знищували цивільні об’єкти та інфраструктуру. Як приклад цього, Олексій зазначає: «Лікарні для окупантів були як стратегічні цілі, постраждало багато транспорту та сайтів видачі препаратів». Під прицілом було все: зв’язок, заправки, магазини, школи, лікарні та житлові будинки".

Вхід до офісу ГО "Ресурсний центр ВОЛНА-Донбас", зруйнований російськими ракетами

​

Протягом цього, безперечно, складного часу Олексій перебував в Сєвєродонецьку та допомагав людям. Оскільки багато медичного персоналу виїхало, люди не знали до кого звертатися та чи буде налагоджена безперервність ЗПТ. Через те, що окупанти цілеспрямовано знищували мережеве покриття, пацієнти не володіли достовірною інформацією та не могли знайти актуальні сайти видачі препаратів. Олексій був вимушений особисто їздити до пацієнтів додому, повідомляючи їм коли та у кого можна буде отримати препарат.

«Одного вечора, за 30 хвилин до комендантської години, прямуючи додому, проїжджав біля єдиної функціонуючої заправки, але врешті вирішив заправитись наступного дня. Повернувшись туди ранком - побачив, що вона повністю знищена».

Крім того, Олексій активно допомагав спільноті людей, які вживають наркотики ін'єкційно (ЛВНІ) з евакуацією в інші міста, супроводжував їх та домовлявся про подальше розміщення та лікування. Окремо боляче Олексій згадує випадок з пацієнткою ЗПТ, яка мала хвору доньку: «Я зробив все можливе і неможливе, щоб вивезти їх звідти. Звернувся до всіх, кого тільки знав. На щастя зараз з ними все добре, вони в Нідерландах. Жінка на ЗПТ, донька отримує курс реабілітації».

Чоловік розказує, що навіть особистим автомобілем було досить важко пересуватись, оскільки на дорогах було багато уламків, а пробиті колеса стали звичною справою. Часто на дорогах зустрічалися нерозірвані снаряди: - «Такими дорогами я їздив, збирав пацієнтів з усієї Луганської області і доставляв їх до кабінету ЗПТ, а потім повертався додому».

Як лідер думок Олексій проводив інформаційні тренінги з пацієнтами, допомагав зв’язуватись з лікарями. Крім того, проводив флешмоби з гаслом: «ЗПТ - це наше життя! Забезпечте безперервність!» та закуповував продукти для пацієнтів. Були ситуації, коли пацієнти, перебуваючи у фінансовій скруті, здавали в ломбарди свої телефони. Олексій згадує: «Іноді доводилось викупати телефони, аби відновити документи, оскільки у девайсі були фото втраченого паспорта пацієнта)».

"Невелике полегшення настало коли Наказами МОЗ України №393 від 02.03.2022 та №409 від 04.03.2022 “Про надання паліативної допомоги та замісної підтримувальної терапії пацієнтам в умовах воєнного стану” було затверджено дозвіл на отримання препарату ЗПТ на 15 та 30 діб відповідно. Це дало змогу пацієнтам мати запаси препарату, що було критично важливо при плануванні переїзду. Але через те, що місто знаходилось під постійними обстрілами, препарат видавався лише двічі на місяць", - розказує чоловік.

Сам Олексій, вважає, що йому дуже пощастило. Оскільки він виїхав разом з сім’єю до Львову 12 березня, а вже 14 березня прямо в його квартиру на 8 поверсі прилетів ворожий снаряд.

Війна переслідувала Олексія, він згадує: «10 жовтня у Запоріжжі була страшна ніч. У будинок навпроти, в 150 метрах від нашого дому, влетіла С-300 - цілий під‘їзд склався, поховавши 17 людей. Ми спали в коридорі».

У Львові Олексій продовжив допомагати спільноті ЛВНІ, закуповував продуктові набори, проводив тренінги у форматі "лікар-пацієнт".

Сам Олексій також перебував на ЗПТ, після переїзду до Львову лікар зменшив йому дозування, пояснюючи це тим, що можлива нестача препарату. Олексій до цього поставився з розумінням хоч і відчував деякий дискомфорт. симптоми. Наприклад, швидка втомлюваність, пітливість, поганий сон: 

«Я почав прокидатися о 4-5 ранку і не міг більше заснути, також відчував, що швидше втомлююся ніж зазвичай».

Іноді проблема може бути не лише в нестачі препарату, а і в блістері. Наприклад, якщо необхідне дозування пацієнта складає 18 мг бупренорфіну, а в блістері лише таблетки на 8 мг то важко забезпечити точне дозування. А враховуючи практики лікарів, які не завжди готові давати більше препарату пацієнту з огляду на різні, часом, об’єктивні причини, то пацієнт, скоріше, отримає меншу дозу від необхідної. З цим також зіштовхнувся Олексій переїхавши до Борисполя. Врешті-решт, питання з дозуванням вирішилося остаточно лише в січні 2023 року.

Попри всі виклики за цю війну, Олексій з позитивом дивиться в майбутнє та налаштований на перемогу. Перш за все, після нашої перемоги, чоловік планує відновити роботу ГО «ВОЛНА-Донбас» та наполегливо працювати в галузі громадського здоров’я. Наразі Олексій активно співпрацює з міжнародними колегами, презентує свою роботу, ділиться досвідом.

Сам Олексій називає себе щасливим батьком трьох синів та щасливим чоловіком дружини, яка постійно допомагає та підтримує його.