8 фактів про сказ: що потрібно знати, аби зберегти життя
Сказ — це одна з найнебезпечніших інфекційних хвороб. Після появи клінічних симптомів сказу 100% випадків закінчуються смертю. Однак йому можна запобігти, якщо діяти вчасно.
У цій статті ми зібрали важливі факти про сказ, які допоможуть краще зрозуміти ризики, вчасно розпізнати небезпеку і правильно діяти у разі можливого інфікування.
1. Навіть незначна подряпина може призвести до зараження сказом
Однак розвитку хвороби можна запобігти шляхом своєчасного проведення профілактики після контакту з потенційно інфікованою твариною (див. Факт № 2).
Якщо вас вкусила, подряпала або обслинила тварина, обов’язково зверніться до лікаря для оцінки ризику та визначення подальших дій!
2. Негайне промивання рани — перший крок до захисту
Одразу після укусу чи ослинення пошкодженої шкіри необхідно розпочати постконтактну профілактику (ПКП):
Крок 1. Промийте уражене місце водою з милом 15 хвилин або довше.
Крок 2. Нанесіть на краї рани антисептик (з вмістом спирту 70% або йоду 5%).
Крок 3. Якнайшвидше зверніться до лікаря.
Такі кроки зменшать кількість вірусу в місці ураження та підвищать ефективність подальшого лікування.
Детальніше про способи захистити себе від сказу: «Підвищені ризики сказу навесні: як уберегтися від смертельної інфекції».
3. Симптоми можуть з’явитися не одразу
Інкубаційний період сказу зазвичай становить 1–3 місяці, але може варіювати від кількох днів до понад року. Його тривалість залежить від місця проникнення вірусу, глибини та тяжкості ушкодження, кількості вірусу, що потрапила в організм, а також віку людини.
Чим ближче до головного мозку місце укусу/ослинення пошкодженої шкіри чи слизових оболонок та чим більше нервових закінчень у цій ділянці, тим швидше вірус може досягти центральної нервової системи.
Упродовж інкубаційного періоду людина не має жодних симптомів. Водночас вірус сказу після потрапляння в організм проникає в периферичні нерви та поступово просувається по нервових волокнах до центральної нервової системи.
Після ураження головного мозку з'являються клінічні симптоми хвороби і врятувати життя людини вже практично неможливо. Саме тому надзвичайно важливо негайно звернутися по медичну допомогу після будь-якого можливого контакту з потенційно інфікованою твариною, не чекаючи появи симптомів
4. Діти — одні з найвразливіших до інфікування сказом
Діти належать до групи підвищеного ризику інфікування вірусом сказу. За оцінками ВООЗ, близько 40% смертей від сказу припадає на дітей віком до 15 років. Вони частіше контактують з тваринами, не завжди усвідомлюють небезпеку та можуть приховати або не надати значення укусу, подряпині чи потраплянню слини тварини на пошкоджену шкіру або слизові оболонки. Тому важливо навчити дітей правил безпечного поводження з тваринами.
Поясніть дітям прості правила безпеки:
• не торкатися безпритульних, чужих або диких тварин і не намагатися їх годувати чи ловити;
• не наближатися до диких тварин, навіть якщо вони здаються спокійними, лагідними або «ручними»;
• негайно повідомляти дорослим про будь який укус, подряпину або потрапляння слини тварини на шкіру чи слизові оболонки, навіть якщо видимих ушкоджень немає.
5. Вакцинація домашніх тварин захищає і їх, і людей
Захист від сказу передбачає не лише своєчасне звернення людини по медичну допомогу після контакту з потенційно хворою твариною, а й регулярну вакцинацію домашніх тварин. Своєчасне щеплення тварин від сказу запобігає поширенню вірусу та суттєво знижує ризик інфікування людей.
6. Заражені тварини не завжди поводяться агресивно
Всупереч звичним уявленням скажена тварина не завжди агресивна. Вона може бути надмірно лагідною, пригніченою, втрачати страх перед людьми, мати рясне слиновиділення, труднощі з ковтанням або ознаки паралічу.
Якщо тварина поводиться нетипово для себе, необхідно уникати будь-якого контакту з нею та негайно повідомити Держпродспоживслужбу або установи ветеринарної медицини.
7. Не всі тварини передають сказ
На сказ хворіють і можуть передавати вірус лише ссавці. Рептилії, земноводні, птахи, риби та комахи не хворіють на сказ і не передають його людині. Випадки сказу серед дрібних гризунів і зайцеподібних трапляються вкрай рідко, однак після будь-якого укусу або іншого небезпечного контакту з твариною варто звернутися до лікаря для оцінки ризику.
Не всі кажани інфіковані вірусом сказу, проте контакт із ними потребує особливої уваги, оскільки сліди укусу чи подряпини можуть бути малопомітними. Якщо кажан залетів до оселі, не торкайтеся його голими руками, не намагайтеся ловити або виганяти його самостійно. Зазвичай він самостійно покине ваше помешкання.
Якщо відбувся безпосередній контакт із кажаном — укус, подряпина або потрапляння слини на пошкоджену шкіру чи слизові оболонки — негайно промийте місце контакту водою з милом протягом щонайменше 15 хвилин і якомога швидше зверніться по медичну допомогу. Лікар оцінить ризик і визначить необхідність проведення ПКП сказу.
Лише медичний працівник може оцінити ризик зараження та визначити, чи потрібна антирабічна допомога.
8. Сказ — це не пережиток минулого, а реальна небезпека сьогодення
Попри те, що в низці країн сказ вдалося практично ліквідувати завдяки системній вакцинації тварин і доступності профілактичного лікування, він і досі залишається смертельно небезпечним захворюванням.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (WOAH), найбільший тягар хвороби припадає на країни Африки та Азії. Водночас сказ залишається актуальною загрозою і для України, тому профілактика, вакцинація тварин та своєчасне звернення по медичну допомогу після можливого контакту з вірусом мають вирішальне значення.
Висловлені погляди та думки належать виключно автору(ам) і не обов'язково відображають позицію Європейського Союзу або Виконавчого агентства з питань охорони здоров'я та цифрових технологій (HaDEA). Європейський Союз та орган, що надає грант, не несуть відповідальності за зміст матеріалу.