До уваги туристів: жовта гарячка

Центр громадського здоров’я інформує: згідно з повідомленням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2016-2017 рр. випадки захворювань на жовту гарячку були зареєстровані у Болівії, Бразилії, Колумбії, Еквадорі, Французькій Гвінеї, Перу та Суринамі. У період з 01.07.2017 до 01.06.2018 на території Бразилії лабораторно підтверджено 1 266 випадків захворювань, зокрема 409 летальних. Впродовж 2018 р. зареєстровано 22 випадки жовтої гарячки в Колумбії (8 підтверджено лабораторно). У Перу зареєстровано 15 випадків захворювань (8 підтверджено лабораторно).

Згідно з даними Центру з контролю і профілактики захворювань (СДDС), з 1970 по 2016 роки зареєстровано 7 завезених випадків у країни Європейського регіону (Франція, Нідерланди, Іспанія, Швейцарія, Німеччина, Бельгія), переважно із країн Західної Африки. У 2017–2018 рр. реєструвалися завезені випадки жовтої гарячки із Бразилії у нещеплених міжнародних подорожуючих у Франції, Нідерландах, Румунії, Швейцарії, Німеччині, Аргентині.

У 2008 р. зареєстровані завезені випадки захворювань на жовту гарячку у Швейцарії (із Французької Гвіани), у жителя Нідерландів (із Гамбії), у подорожуючої із Нідерландів (із Суринаму).

На сьогодні найбільш незадовільна епідемічна ситуація (продовжують реєструвати епідемічні спалахи) у Бразилії, Нігерії, Анголі.

За останні два десятиріччя у світі спостерігається збільшення випадків захворювань на жовту гарячку. Експерти пов’язують цей факт зі зниженням імунітету до цієї хвороби, вирубкою лісів, урбанізацією, міграцією населення та зміною клімату.

Під загрозою захворювання майже мільярд людей у Африці та Латинській Америці, наступними можуть бути Азія, Європа, США. ВООЗ заявила, що жовта гарячка є загрозою для всього світу, особливо з врахуванням глобального потепління та створенням сприятливих умов для мешкання і розмноження комарів – переносників збудника жовтої гарячки в тих регіонах, де їх існування раніше було неможливим.

Жовта гарячка – особливо небезпечна вірусна інфекційна хвороба, яка відноситься до хвороб, що мають міжнародне значення (заходи попередження регламентуються Міжнародними Медико-санітарними правилами, ММСП-2005) і характеризується геморагічним синдромом, жовтухою та високою летальністю.

Ендемічними регіонами щодо неї є країни Африки, Південної та Центральної Америки, що мають специфічні природно-географічні умови з джерелами та переносниками збудника хвороби для існування ендемічних територій.

Згідно з даними ВООЗ, до цих країн відносяться: Ангола, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камерун, Центральна Африканська республіка, Чад, Кот-д’Івуар, Демократична республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Габон, Гамбія, Нова Ефіопія, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Судан, Південний Судан, Того, Уганда, Аргентина, Болівія, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Французька Гвіана, Гаяна, Панама, Парагвай, Перу, Суринам, Тринідад, Тобаго, Венесуела.

Природна сприйнятливість людей до жовтої гарячки висока. Інкубаційний період триває у середньому 6 днів (від 3 до 13 діб).

Захворювання починається надзвичайно гостро, з короткочасного ознобу, підвищенням температури до 39–40°, що тримається 3–4 дні, далі знижується до норми, а через 1–2 дні розвивається друга хвиля лихоманки . Хворі скаржаться на головний біль, біль у м’язах спини, попереку. Відмічаються геморагічні симптоми – кровотеча із ясен, носа, кров у випорожненнях, блювотних масах; обличчя, шия, тулуб стають багряними, очі налиті кров’ю, ниркові порушення (протеїнурія, уремічна кома), з’являється жовтяниця. У значній кількості випадків можливий летальний наслідок (до 80% за тяжких форм) – між 6 та 8 днем хвороби. Інколи перебіг захворювання може бути легким – з лихоманкою, головним болем, що тривають декілька годин.

Резервуарами та джерелом збудника жовтої гарячки є головним чином мавпи, деякі види сумчастих та люди. Вірус передається головним чином трансмісивним шляхом – через укуси комарів із роду Aedes: А. aegypti, А.simpsani, А.africanus (в Африці) та роду Нdemagogus: Н. spegazzini на Американському континенті. Ці комарі розповсюджені в тропічних лісах (джунглях) і в населених пунктах. Розмножуються у місцях скупчення води (водоймах, в т. ч. штучних, в калюжах, цистернах, бочках з водою, відрах, дуплах дерев, ямах, викинутих консервних банках, шкарлупках горіхів, скатах різних видів транспорту та ін.), де затримується вода. Комарі після укусу джерела збудника залишаються інфікованими упродовж усього життя (місяць і більше); розмножуються за температури 18–39° C і досить високої вологості, що характерно для ендемічних країн.

У випадку завезення інфікованих комарів в країни з помірним кліматом, де хоча б на короткий час створюються аналогічні ендемічним країнам умови – не виключається і в них епідемічне поширення жовтої гарячки. Можливе передавання збудника внаслідок потрапляння крові хворого на пошкоджену шкіру, слизові оболонки, через інфіковані інструменти, під час переливанні крові. Не виключено також «вертикальний» шлях передавання збудника (від матері до плода). Хвора людина, як джерело збудника, небезпечна за день до початку і у перші 5 днів клінічних проявів хвороби. Імунітет після перенесеного захворювання стійкий, довічний.

В Україні комарів, здатних переносити жовту гарячку, немає. Однак, сучасним транспортом (передусім авіаційним) можливе завезення із ендемічних щодо цієї хвороби країн не тільки хворих, але й інфікованих вірусом комарів, які за сприятливих умов у літній період можуть виживати у довкіллі кілька діб та інфікувати людей (насамперед поблизу аеропортів).

Протиепідемічні та профілактичні заходи включають:

Госпіталізацію хворого до інфекційного стаціонару, де суворо витримуються заходи щодо попередження проникнення комарів (сітки на вікнах і дверях). Підлягають ізоляції також особи, які могли ймовірно інфікуватись.
Проведення знищення комарів та обробка, ліквідація їх виплоду у вогнищі захворювання та на прилеглій території (у радіусі не менше 500 м);
Надання повідомлення про кожний випадок захворювання до ВООЗ та сусідні країни (згідно Міжнародним медико-санітарним правилам (ММСП-2005)).
Проведення заходів щодо запобігання занесення та розповсюдження небезпечних інфекційних захворювань, що мають міжнародне значення в т. ч. жовтої гарячки, у міжнародних пунктах пропуску через кордон проводиться медичний та санітарний контроль за особами, які в’їжджають на територію України.
Ізоляцію та госпіталізацію підозрілих на захворювання осіб у спеціально передбачені на такі випадки інфекційні відділення, транспорт обробляють інсектицидами.
Виконання заходів щодо попередження укусів комарами, з використанням репелентів, сіток на вікнах, дверях, не створювати місця виплоду комарів (не накопичувати воду у різних ємностях) та ін.

Найбільш ефективним заходом профілактики є щеплення населення. За необхідності виїзду громадян України в ендемічні з жовтої гарячки країни та інші країни, що вимагають дані про щеплення, за 10 днів до виїзду особи щепляться сертифікованою вакциною з віку 9 міс. один раз за життя у кабінетах для щеплень (визначені у м. Києві, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Львові, Одесі, Сумах, Херсоні, Маріуполі). Відповідно до ММСП-2005, мандрівники потребують щеплень перед в’їздом до країн, у яких є ризик інфікування збудником жовтої гарячки.