Із фтизіатрії у фронтові капітани: історія Олександра Колеснікова - рівненського хірурга, який рятує життя українських бійців
П’ятеро працівників Рівненського фтизіопульмонологічного медичного центру приєднались до сил оборони та стали на захист України. Лікар-хірург Олександр Колесніков один з них. У лютому 2023 року виповнилося 25 років, як він присвятив свою професійну діяльність Рівненському фтизіопульмонологічному центру. Проте ювілейну дату лікар-хірург зустрів не в колі колег, а на військовій службі. Саме його історію розкажемо сьогодні у рамках серії спецматеріалів “Загартовані найвищим гартом” про фахівців фтизіатрії.
ВІЙНА ЗМІНЮЄ СВІТОГЛЯД ТА ЦІННОСТІ
«До лав ЗСУ був призваний по загальній мобілізації у червні 2022 року. Наразі надаю допомогу пораненим в якості хірурга», - розповідає Олександр - капітан медичної служби медичної роти окремої механізованої бригади, начальник стабілізаційного пункту. Вже 10 місяців зупинка кровотеч, відновлення дихання, фіксація переломів, видалення осколків та евакуація поранених військовослужбовців після стабілізації стану у тиловий госпіталь стали для Олександра звичною справою.
«Я знаходжусь недалеко від передової, часто виїжджаю на "нульовку” на евакуацію і щодня спостерігаю, як отримують важкі поранення хлопці…часто молоді, які ще й не пожили вдосталь. Стаючи свідком їхньої загибелі, бачу, як змінюється сприйняття реальності, світогляд, духовні та моральні цінності. Реалії війни розставляють все на свої місця. Тут на перший план виходять міжособистісні стосунки: цінується щирість, добро, повага одне до одного, самопожертва», - розповідає Олександр Колесніков.
А ще чоловік зізнається, що ніяка книга чи фільм не дає до кінця уявлення усього того, що насправді несе у собі страшне слово – війна. «Думаю, що людина, яка пройшла горнило війни, назавжди залишиться поціновувачем простого мирного життя, простих щоденних звичок, простої радості від спілкування з близькими та оточуючим середовищем. Назагал, війна вчить цінувати мир», - підсумовує свої роздуми медик.
Нещодавно Олександр повернувся з Франції де проходив стажування та зараз на мазі медроти готують бойових медиків: «На військовій базі ми пройшли навчання та стажування по наданню невідкладної допомоги на полі бою за протоколом MARCHE. Здали тести та практичні навички, отримали сертифікати. Зараз на базі медроти готуємо бойових медиків, які надаватимуть допомогу безпосередньо на передовій. Підготували вже з добрих півсотні».
БОРОТИСЯ З НАСЛІДКАМИ ВІЙНИ СКЛАДНО, ЯК І ВОЮВАТИ
Рятуючи життя військовослужбовців, Олександр не забуває й про рідну фтизіатрію. Попри всі складнощі, з якими зіштовхнулася протитуберкульозна служба Рівненщини та й України загалом, лікар сподівається, що прийде час і даний напрям медицини отримає ще більше підтримки. Нині ж, медик солідарний зі своїми лікарями-колегами – усі підступи розповсюдження туберкульозу ще попереду.
«Відомо, що стан війни не додає міцності імунітету громадянам держави, проти якої вона ведеться. Відповідно, при зниженні захисних сил організму підіймають голову інфекції, однією з яких є постійний супутник людства - туберкульоз. Ось він у всій силі і підніме голову після нашої перемоги - на фоні масової міграції, безробіття, втрати домівок, голоду, які принесла ця війна», - розповідає Олександр. Лікар переконує, що боротьба з туберкульозом, - це теж свого роду війна, бо це захворювання - дуже сильний і підступний супротивник.
«Попереду багато роботи. Боротися із наслідкам війни складно...як і воювати. Все це не раз було в нашій історії. Я повний оптимізму щодо перемоги над нашим ворогом, але стриманий у впевненості перемогти нашого довічного супутнього ворога - туберкульоз. Приборкати, стримати можливо… Але для цього держава має потурбуватись за нашу галузь», – каже Олександр Колесніков.
ДЛЯ НАС ЧУЖИХ НЕМАЄ - УСІ СВОЇ, УСІ РІДНІ
Вдома на Олександра чекають дружина і троє дітей, які пишаються, переживають й усіляко підтримують голову родини. Чекають на Олександра й у Рівненському обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі. Колеги зізнаються, що стіни торакального хірургічного відділення грудної, легеневої та позалегеневої патології за відсутності Олександра наче спустіли.
«Олександр має колосальний досвід й високий професійний рівень. Реалії життя такі, що наразі його руки потрібні на полі бою. На сьогодні п’ятеро працівників фтизіопульмонологічного медичного центру є військовослужбовцями. На кожного чекаємо. У кожного віримо. Цінуємо й висловлюємо подяку за те, що вони роблять», – розповідає директор Рівненському обласному фтизіопульмонологічного медичного центру Федір Аврука.
На повернення військовослужбовців чекають усі, бо нині стерлася межа, яка відділяє одних від інших. І не важливо чи це члени родини, чи друзі, чи сусіди, чи просто знайомі. Чужих тут немає – усі свої, усі рідні. Повертайтеся живими! Повертайтеся з перемогою!
Текст підготовлено на основі матеріалу Віти Климович
